2017-01-22
П’янкій розкрили душу квітці
Встромили в серце гострий ніж,
Повісили любов її на хвіртці,
Кричали: «Віру в себе ріж!»
Вона стояла до остатку,
І билась мужньо за життя,
А думами верталась до початку,
Не боячись жорстокого кінця.
Її вбивали гострими списами,
Мечами різали їй тіло на шматки,
Вона давно уже не плакала сльозами,
А лиш стискала з болю кулаки.
Вони сміялись гостро без упину,
І пальцями втикали в очі їй,
Не пожаліли б навіть і малу дитину,
Коли б та крикнула їм: «Стій!»
Твої сини, моя Країно,
Тебе ж з руїни підняли.
Щоб серце твої не скиміло,
Й ворожі сили замертво лягли.
«В єднанні сила» - голосили,
«Ми разом завжди зможеш все»
Вони пощади не просили,
Та й не боялись, що буде.
Так Схід і Захід об’єднали,
Бо всі разом до перемоги йшли,
кожен удар із мужністю приймали,
Й життя б за Україну віддали.
Якубець.Н.