ЯК БАТЬКАМ ЗАПОБІГТИ РИЗИКІВ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА ЩОДО ДІТЕЙ В ПЕРІОД ВІЙНИ

Курс для батьків "Як навчити дитину захищатися"

Психологічна підтриимка, куди звертатись під час воєнних дій

Вправи для розслаблення: Медитація "Створення безпечного місця" , Медитація. Техніка самозцілення // Тепла ковдра

Як діяти під час паніки і тривоги

Рекомендації

щодо надання першої психологічної допомоги у надзвичайних ситуаціях

Перша психологічна допомога (ППД) – це сукупність заходів загальнолюдської підтримки та практичної допомоги ближнім, які відчувають страждання і потребу. ППД може надавати не лише професійний психолог, а й інший спеціаліст, людина (батько, вчитель, інший працівник освітнього закладу), яка знайома з правилами надання ППД. Вона включає:

· ненав'язливе надання практичної допомоги та підтримки;

· оцінку потреб і проблем;

· надання допомоги у задоволенні нагальних потреб (наприклад, таких як їжа, вода, інформація);

· вміння вислуховувати людей, але не примушуючи їх говорити;

· вміння втішити і допомогти людині заспокоїтися;

· надання допомоги в отриманні інформації, встановленні зв'язку з відповідними службами і структурами соціальної підтримки, рідними;

· захист від подальшої шкоди.

1. ППД надається, коли вперше встановлюєш контакт з людьми, які перебувають у стані дистресу. Зазвичай це відбувається під час або відразу після кризових події, надзвичайних ситуацій.

2. ППД можна надавати у будь-якому порівняно безпечному місці – безпосередньо на місці події, якщо мова йде про окремий нещасний випадок, або в місцях надання допомоги постраждалим, наприклад, в медичних установах, притулках і таборах переселенців, школах, пунктах розподілу гуманітарної допомоги. Бажано намагатися надавати ППД там, де є можливість поговорити з людиною без перешкод з боку оточуючих.

3. Під час ППД потрібно уникати дій, які можуть поставити людей під загрозу подальших травмуючих впливів і робити все можливе для того щоб забезпечити безпеку дорослих і дітей, яким надається допомога, захистити їх від фізичної та психологічної травми.

4. При наданні ППД треба ставитися до людей з повагою, згідно загальноприйнятих культурних і соціальних норм, переконатися, що допомога надається справедливо, без дискримінації, допомагати людям відстоювати свої права і отримувати необхідну підтримку, діяти в інтересах кожного потерпілого, який потребує допомоги, дотримуватися конфіденційності і не допускати необґрунтованого поширення отриманих від людини анкетних даних.

5. Відповідальне надання допомоги також означає турботу про власне здоров'я і благополуччя. Необхідно перш за все берегти себе, щоб краще піклуватися про інших. Якщо працює команда, важливо знати й поцікавитися самопочуттям усіх членів команди, запевнитися що той, хто надає допомогу, фізично і емоційно в змозі допомогти іншим.

6. Не починайте діяти одразу. Визначте, яка допомога (крім психологічної) потрібна (наприклад медична), хто найбільше потребує допомоги. Дізнайтеся імена людей, які потребують допомоги.

7. Представтеся, хто Ви і які функції виконуєте ( «Я -вчитель», «Я – волонтер», «Я допомогаю постраждалим»). Людині може надати надію вже Ваша присутність. Скажіть, чим Ви можете допомогти, поясніть що допомога скоро прибуде, що Ви про це подбали.

8. Важливо відновити процес життєдіяльності людини: попросіть подихати в певному ритмі (наприклад: «Вдихніть, трохи затримайте дихання, видихніть». «Дихайте! - Вдих ... видих ... вдих ... видих». «Дихайте разом зі мною»). Встановіть контакт очима, словами (наприклад: «Ви мене чуєте?»). заспокоїти простими словами (наприклад: «Я разом з Вами». «Спробуємо разом», «Тут вже спокійно» «Вихід є»).

9. Важливо відновити орієнтацію в поточній дійсності. Запитайте про те, що людина чує, бачить, де знаходиться. Якщо людина не зовсім орієнтується, поінформуйте (коротко, точно) про місце, час, ситуацію (наприклад, «Тут багато народу - це площа. Був вибух. Ви злякалися» - Ваша мова проста, однозначна, спокійна). Потім відновіть ланцюжок пам'яті: запитайте, що пам'ятає до, що - після події: «Як все почалося? Що Ви робили?».

10. Для того, щоб постраждалий відновив контакт із навколишнім середовищем і самоконтроль попросіть його впертися ногами в підлогу, поплескати пальцями або кистями рук по своїх колінах.

11. Обережно встановіть тілесний контакт з потерпілим: візьміть за руку або поплескайте по плечу. Торкатися до голови або інших частинам тіла не рекомендується. Займіть положення на тому ж рівні, що й потерпілий. Не повертайтеся до потерпілого спиною. Дитину можна трохи обійняти.

12. Ніколи не звинувачуйте людей. Уникайте будь-яких слів, які можуть викликати почуття провини.

13. Не давайте хибних надій і неправдивих обіцянок. Розкажіть, які заходи потрібно вжити людині для отримання допомоги в її випадку.

14. Дайте людині повірити в її власну компетентність. Дайте їй доручення, з яким вона впорається (наприклад, одягнути куртку, попити води, скласти речі в сумку). Використовуйте це, щоб вона переконалася у власних здібностях, щоб у неї виникло почуття самоконтролю: «Вам вже доводилося долати труднощі, правда? Ось і зараз подолаєте».

15. Дайте людині виговоритися. Слухайте її активно, будьте уважні до її почуттів і думок. Переказуйте позитивне. Показуйте, що уважно слухаєте співрозмовника, наприклад, киваючи головою або вимовляючи короткі підтверджуючі репліки.

16. Скажіть людині, що Ви залишитеся з нею. У разі необхідності її покинути, знайдіть того, хто може опікуватися нею і проінструктуйте щодо подальших дій.

17. Залучайте інших людей до надання допомоги. Інструктуйте їх і давайте їм прості доручення.

18. Намагайтеся захистити людину від зайвої уваги і розпитувань. Можна відгородити від цікавих, наприклад, давши їм доручення: «Пройдіть, будь ласка, і подивіться, чи немає тих, кому потрібна допомога, підтримка; допоможіть їм».

19. У кризовій ситуації людина завжди знаходиться в стані психічного збудження. Це нормально. Поведінка такої людини не повинна Вас лякати, дратувати або дивувати. Її стан, вчинки, емоції – це нормальна реакція на ненормальні обставини. Якщо людина хоче плакати – нехай плаче, не соромиться. Організм однаково реагує на фізичний і душевний біль – сльозами. Емоційний виплеск зменшує вплив психотравмуючих факторів. Забудьте про ґендерні стереотипи: “чоловіки повинні бути сильними”, “чоловіки не плачуть”.

20. Висловлювати співчуття, коли люди говорять про свої почуття, перенесену втрату або важливі події (втрата будинку, смерть близької людини та т.ін.): «Я розумію, як вам важко»

21. Надавати інформацію так, щоб її легко було зрозуміти простими словами і достовірну. Чесно казати, про що знаєте, а чого не знаєте: «Я не знаю, але спробую для вас дізнатися»

22. Бути терплячим і спокійним і перебувати поруч з людиною, але дотримуватися необхідної дистанції з урахуванням її віку, статі та культури.

23. Вислухати чиюсь розповідь – це вже велика підтримка. Однак важливо не примушувати людей розповідати про пережите. Деякі люди не хочуть говорити про те, що сталося, або про свої особисті обставини. При цьому для них може бути важливо, щоб хтось просто був поруч, нехай і мовчки. Треба сказати їм, що підтримка буде поблизу, якщо вони захочуть поговорити, або запропонувати їм практичну допомогу, наприклад, їжу або склянку води, теплий одяг. Не можна казати занадто багато, треба надати людині побути в тиші. Можливість трохи помовчати дасть людині перепочинок і може підштовхнути її поділитися з кимось своїми переживаннями, якщо вона того забажає.

24. Заборонено давати оцінку тому, що людина зробила або не зробила, або її емоціям, описувати людей, використовуючи негативні епітети.

25. У постраждалого в надзвичайній ситуації можуть з'являтися реакції, викликані травмою – емоційним шоком такі як: страх, апатія, ступор, рухове збудження, марення, галюцинації, агресія, нервове тремтіння, плач, істерика, паніка тощо. У таких випадках зверніться до медичних працівників або фахівців ДСНС. А до прибуття фахівців стежте за тим, щоб постраждалий не нашкодив собі та оточуючим. Заберіть від нього предмети, які являють потенційну небезпеку і по можливості переведіть потерпілого у відокремлене місце, не залишайте його одного.

26. Не надавайте психологічну допомогу, якщо Ви до цього не готові, не хочете (неприємно або інші причини). Знайдіть того, хто може це зробити. Дотримуйтеся принципу «Не нашкодь»! Обмежтеся лише співчуттям і якнайшвидше зверніться по допомогу до фахівця.

Більше тут:

https://dszn-zoda.gov.ua/sites/default/files/loadfiles/ATO/methodic.pdf

Чому дописи у соціальних мережах про дітей можуть зашкодити їхньому майбутньому? – Анастасія Апетик

Рекомендації батькам, щодо адаптації п’ятикласника

Упродовж усього життя нам (і дорослим, і дітям) доводиться адаптуватись до різних ситуацій. Переступаючи поріг школи, дитина також увесь час адаптується: до дітей, до вчителів, до уроків, до нового режиму дня. Одним зі складних адаптаційних періодів є навчання у 5-му класі. Це досить тривалий процес, пов’язаний зі значним навантаженням на всі системи організму. На жаль, у цей період (10-11років) у дітей втрачається інтерес до навчання. Для учнів 5-го класу багато що стає новим і непізнаним: нові вчителі, нові предмети, форми навчання, а іноді і однокласники. Звичайно ж, є діти, які легко й вільно вливаються в шкільну систему вимог, а є діти, які відчувають потребу в допомозі вчителів, батьків, психолога.

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

8. Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням типу: «Як пройшов твій день у школі?». Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам'ятовуйте окремі імена, події та деталі, про які дитина вам повідомляє, використовуйте їх надалі для того, щоб починати подібні розмови про школу. Не пов'язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань і заохочень.

9. Ваша дитина має оцінювати свою гарну успішність як нагороду. Якщо у дитини навчання йде добре, проявляйте частіше свою радість. Висловлюйте заклопотаність, якщо у дитини не все добре в школі. Постарайтеся наскільки можливо, не встановлювати покарань і заохочень вони можуть привести до емоційних проблем.

10. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Продемонструйте інтерес до цих завдань. Якщо дитина звертається до вас з питаннями, пов'язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі.

11. З'ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв'язок між його інтересами і предметами, що вивчаються в школі. Наприклад, любов дитини до фільмів можна перетворити на прагнення читати книги, подарувавши книгу, по якій поставлений фільм. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, в домашній діяльності. Наприклад, доручіть їй розрахувати необхідну кількість продуктів для приготування їжі або необхідну кількість фарби, щоб пофарбувати певну поверхню.

12. Шановні батьки! У вас підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів. Постарайтесь забезпечити дитині спокійну, доброзичливу обстановку, чіткий режим. Зробіть так, щоб п’ятикласник відчув вашу підтримку та допомогу.

13. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли в житті дитини відбуваються зміни. Намагайтеся уникнути великих змін чи порушень в домашній атмосфері. Спокій домашнього життя допоможе дитині більш ефективно вирішувати проблеми в школі.

Рекомендації батькам щодо безпечної поведінки в цифровому середовищі

Цифрове середовище, зокрема мережа Інтернет, сьогодні є не лише важливим джерелом інформації, але і способом комунікації, який нівелює перепони для спілкування. Через глобальний вплив COVID-19 діти проводять все більше часу в Інтернеті. Зауважуємо, що право дитини на безпеку та захист є базовим та поширюється на її життєдіяльність як онлайн, так і офлайн. Разом з тим, не кожна дитина в Україні володіє достатнім рівнем знань щодо існуючих ризиків в цифровому середовищі та навичками безпечної поведінки в цифровому просторі. Діти мають право отримувати знання та підтримку у використанні цифрового середовища. Надавати таку підтримку є спільною відповідальністю батьків, педагогічних працівників, громади загалом.

Комунікація у віртуальному просторі має свої особливості. Так, інформаційно-комунікаційні технології є важливим інструментом у житті дітей під час здобуття освіти, соціалізації, самореалізації. Водночас, безконтрольне та безвідповідальне їх використання містить ризики для здоров’я, розвитку та благополуччям дітей, зокрема:

контактні ризики (сексуальнї експлуатації та зловживання, домагання для сексуальних цілей («грумінг», розбещення), онлайн-вербування дітей для вчинення злочинів, участь у екстремістських політичних чи релігійних рухах або для цілей торгівлі людьми);

ризики контенту (принизливе та стереотипне зображення та надмірна сексуалізація жінок та дітей; зображення та популяризація насильства та нанесення собі ушкоджень, зокрема, самогубств; принизливі, дискримінаційні або расистські вирази або заклик до такої поведінки; реклама, контент для дорослих);

ризики поведінки (залякування, переслідування та інші форми утисків, розповсюдження без отримання згоди сексуальних зображень, шантаж, висловлювання ненависті, хакерство, азартні ігри, незаконне завантаження або інші порушення прав інтелектуальної власності, комерційна експлуатація);

ризики для здоров’я (надмірне використання призводить до позбавлення сну та фізичної шкода). Всі перераховані вище ризики не є вичерпними, постійно оновлюються та здатні негативно вплинути на фізичне, емоційне та психологічне благополуччя дитини.

Так, одними з розваг серед підлітків в соціальних мережах, що, зокрема за умови відсутності компетентностей безпечної поведінки в цифровому просторі, можуть призвести до непоправної шкоди здоров’ю та життю дитини, стали Інтернет-челенджі та «групи смерті».

Челендж (англ. Challenge) – жанр інтернет-роликів, в яких блогер виконує завдання на відеокамеру і розміщує його в мережі, а потім пропонує повторити завдання своєму знайомому або необмеженому колу користувачів. Саме слово челендж зазвичай перекладається як «виклик» у контексті словосполучення «кинути виклик». Найбільш небезпечними останнім часом стали челенджі:

- «вогняний челендж» (Fire challenge);

- «падіння в стрибку» (Tripping jump challenge);

- «проломити-череп-челендж» (Skull-breaker challenge);

- «отруєння капсулами для прання» (Tide pods challenge);

- «суїцидальний челендж Момо»;

- «удушення/непритомність/втрата свідомості» (Choking/fainting/pass-out challenge);

- «контрольована задуха» (Вlackout challenge);

- «вибух розетки» (Outlet Challenge);

- «вистрибни з автомобіля» (Drake «In My Feelings»);

- «я без свідомості» (Pass out prank, Shocking games) тощо.

Вірусний характер поширення цих челенджів дозволяє їм швидко розповсюджуватись та продовжувати існувати, незважаючи на смертельну небезпеку. Служби технічного обслуговування та контролю за контентом популярних соціальних мереж не завжди вчасно виявляють та блокують контент, що закликає до небезпечних дій. Однак кожен користувач, помітивши контент, який може загрожувати життю та безпеці інших, може звернутися до адміністрації сайту зі скаргою, і врятувати комусь життя. З огляду на сказане, необхідно формувати компетентності дітей, батьків та педагогічних працівників щодо безпечної поведінки в цифровому просторі та потенційної небезпеки безвідповідального ставлення до використання мережі Інтернет, суспільну культуру нетерпимого ставлення до порушення прав, свобод, безпеки дитини взагалі та в цифровому середовищі зокрема, критичне мислення під час сприйняття інформації та вчити правилам інформаційної гігієни, щоб запобігти впливу подібних ризиків та потраплянню дітей в небезпечні ситуації.

Найбільшої уваги щодо профілактики потребують підлітки (12-17 років), оскільки це етап активного формування самооцінки, інтересів, моральних уявлень, соціальних установок та потреби в спілкуванні з однолітками. Підліток прагне отримати новий досвід та яскраві емоції, дізнатися, на що він здатний та усім продемонструвати свою винятковість, а соціальні мережі стають для нього платформою для отримання визнання та самоствердження. Однак, несформована психіка, емоційна нестабільність через великий потік інформації, можливі соціальні невдачі та бажання втекти від реальних проблем, вимушена ізоляція під час карантину знижують критичність підлітків до обраних ними способів поведінки.

Підлітки в силу вікових особливостей намагаються відокремитись від батьків, відійти у бік і знайти себе. Якщо ж це не вдається, підлітки починають втрачати інтерес до життя, не даючи собі можливості знаходити інші варіанти розв’язання проблеми. Такі підлітки є найбільш вразливою групою для небезпечних челенджів та «груп смерті».

Під час організації профілактичних заходів варто врахувати зворотній ефект інформування з метою попередження – поширення інформації зростає пропорційно заходам, спрямованим на її видалення або попередження розповсюдження. Тому під час змістовного наповнення та організації профілактичних заходів не варто детально зосереджуватись на суті самих ризиків цифрового середовища, зокрема суті небезпечних челенджів, щоб уповільнити таку закономірність, а сконцентрувати увагу на можливих наслідках для здоров’я та життя, на відповідальному ставленні до поведінки в цифровому просторі, критичному осмисленні та сприйнятті інформації, правилах інформаційної гігієни, а також інформуванні щодо можливостей отримати допомогу практичних психологів у критичних ситуаціях, в тому числі анонімно.

Безпечна поведінка в цифровому середовищі включає в себе сукупність знань, умінь та цінностей щодо:

1) прав людей (зокрема права в цифровому середовищі);

2) електронної участі (участь у прийнятті рішень);

3)збереження здоров’я під час роботи з цифровими пристроями;

4) механізмів захисту прав, що порушуються в Інтернеті, а також способів отримати допомогу.

Отже, задля забезпечення безпечної поведінки дітей нам потрібно:

- говорити з дитиною про безпеку в Інтернеті та допомагати розвивати критичне мислення, вчити робити аргументований вибір та нести відповідальність за його результати. Проста заборона використання ґаджетів може призвести до втрати довіри дитини до дорослого та приховування нею своїх захоплень. Найперше варто говорити, пояснювати, формувати культуру використання Інтернету в повсякденному житті;

будувати відкриті та довірливі стосунки з дитиною щодо використання технологій: підтримувати спілкування, давати поради. Дитина має знати, що дорослий поруч і готовий допомогти;

разом з дитиною переглядати матеріали на її улюблених веб-сайтах та грати в її улюблені Інтернет-ігри. Це допоможе краще зрозуміти інтереси дитини, її захоплення та причини такого вибору. Також це може стати приводом для невимушеного початку розмови про безпеку в Інтернеті;

формувати корисні звички використання ґаджетів та цифрового середовища, розвивати цифрові, соціальні й емоційні навички, такі як: повага, емпатія, критичне мислення, відповідальна поведінка та психологічна стійкість;

підвищувати самооцінку дитини, дозволяти дитині самостійно робити вибір і бути відповідальним за нього, вчити моделям поведінки із негативним досвідом в Інтернеті;

заохочувати користуватись ґаджетами в зонах видимості дорослих. Це допоможе тримати під контролем, з ким ваша дитина контактує в Інтернеті через телефон, планшет, смарт-телевізор, ігрову приставку та інші пристрої, підключені до Інтернету;

встановлювати часові межі користування ґаджетами, щоб балансувати час, проведений в режимі онлайн та офлайн;

контролювати додатки, ігри, веб-сайти та соціальні мережі, якими користується дитина, та їх відповідність віку дитини;

вчитись встановлювати на ґаджети дитини батьківський контроль, вимикати можливість спілкування або обміну повідомленнями в онлайн-чатах та функцію «поділитися розташуванням» у налаштуваннях додатків чи ігор, оскільки це може наразити дитину на небезпеку у вигляді небажаного контакту чи розкрити її фізичне місце розташування;

перевіряти налаштування приватності в іграх та соціальних мережах, якими користується дитина, наявності в її профілі ввімкнених налаштувань приватності. Обмежити коло осіб, які можуть контактувати з дитиною та просити дитину радитись, перш ніж додавати нових друзів;

використовувати доступні технології для налаштування батьківського контролю на пристроях, які можуть обмежувати шкідливий контент, контролювати дії дитини та обмежувати чи блокувати час користування підключеними до Інтернету пристроями або окремі функції (наприклад, камери, покупки через мобільні додатки);

бути уважними до ознак страху чи тривоги, зміни поведінки, режиму сну та апетиту. Спостерігати, як дитина будує контакти зі світом: якщо більше сидить у ґаджетах, замкнута й не може описати свій стан; не знаходить слова, щоби розповісти про свої почуття та проведений день; якщо наживо не спілкується, не ходить у гості, не ходять в гості до неї; слухає депресивну, параноїдальну музику; має відсторонений погляд, апатію, дитина млява, має поганий апетит, не має інтересу в очах – у такому разі треба звертатися до фахівців і знати, куди звернутися за додатковою порадою та підтримкою, а також повідомляти дитині, куди вона може у разі потреби звернутись по допомогу.

Важливо рахуватися з почуттями підлітка і не заперечувати їх, треба легалізувати ці почуття і дати дитині зрозуміти, що її приймають і про це можна говорити у родині.

У разі виявлення, що дитина стала жертвою будь-яких проявів насильства чи експлуатації, вербування чи маніпуляцій в цифровому просторі, варто одразу звернутись до Національної поліції України та надіслати повідомлення про правопорушення до департаменту кіберполіції Національної поліції України (https://ticket.cyberpolice.gov.ua/ ).

Психологічну допомогу та підтримку можна отримати за номерами телефонів:

1) Національна гаряча лінія з питань протидії насильству та захисту прав дитин (Пн – Пт з 12:00 до 16:00): 0 800 500 225 (безкоштовно зі стаціонарних); 16 111 (безкоштовно з мобільних).

2) Онлайн консультація для підлітків в Teenergizer(https://teenergizer.org/consultations/.

3) Чат-бот у Telegram і Viber (https://chats.viber.com/kiberpes ) допоможе дізнатись, куди звертатись за допомогою.

Встановити «батьківський контроль» для пристроїв із операційною системою Windows 10 можна за такою послідовністю дій:

2) у категорії «Сім’я та інші користувачі» натисніть «Додати члена сім’ї»;

3) операційна система на вибір запропонує створити профіль для дитини або дорослого;

4) обравши відповідний пункт, введіть адресу електронної пошти. Для підтвердження адреси зайдіть в папку вхідних повідомлень електронної пошти.

Важливо: операційна система не дозволить активувати «батьківський контроль» для локального облікового запису. Створіть новий профіль для кожного користувача, якого належить контролювати. Встановити «батьківський контроль» для пристроїв з операційною системою Android можна за такою послідовністю дій:

1) відкрийте програму «Play Маркет»;

2) у лівому верхньому кутку екрану натисніть на значок «меню» і виберіть «Установки» – «Батьківський контроль».

3) увімкніть означену функцію.

4) обмежте доступ до налаштувань «батьківського контролю», встановивши PIN-код.

5) встановіть такі фільтри: «Додатки, ігри, фільми і серіали.

Виберіть максимально допустиме вікове обмеження для контенту», «Музика і книги. Забороніть завантаження і покупку контенту для дорослих». Важливо: «батьківський контроль» діє тільки на тому пристрої, де ви його налаштували. При необхідності ввімкніть його на іншому пристрої, знову виконавши наведені вище інструкції.

Встановити «батьківський контроль» для пристроїв «iPhone», «iPad», «iPod touch» можна за такою послідовністю дій:

1) перейдіть в меню «Налаштування» – «Основні» – «Обмеження».

2) покрутіть вниз і натисніть «Обмеження», а потім «Включити обмеження».

3) створіть пароль функції «Обмеження».

Код-пароль обмежень необхідний для зміни налаштувань або відключення обмежень. Крім того, на сайтах підтримки від виробників можна отримати додаткову інформацію щодо принципів роботи та точного налаштування функції «батьківського контролю» та за посиланням.

Більше інформації

https://mon.gov.ua/ua/npa/shodo-neobhidnosti-provedennya-dodatkovih-profilaktichnih-zahodiv-v-seredovishi-ditej-ta-pidvishennya-obiznanosti-batkiv

Рекомендації щодо профілактики суїцидів серед підлітків

Якщо підліток висловлює бажання померти, до ситуації треба ставитися уважно, сприймаючи загрозу всерйоз.

Насамперед необхідно обміркувати ситуацію або обставини, в яких виникає бажання дитини позбавити себе життя. Підліток може виказувати бажання померти, коли щось складається всупереч його бажанням (якщо батьки не купують йому того, що він просить, або не відпускають на дискотеку чи концерт). Те саме бажання дитина може виявити, коли батьки її карають або коли підліток намагається викликати у батьків почуття провини, створюючи відповідну реакцію, і скористатися цим у своїх цілях. Батькам необхідно проаналізувати, коли саме підліток повторить подібне висловлювання: чи говорить він про бажання померти в несподіваній ситуації, коли дивиться телевізор, розповідає про школу та своїх друзів; як часто висловлює бажання померти і за яких обставин.

За таких обставин необхідно терміново звертатись до спеціалістів – психолога чи психотерапевта.

Іноді думки про самогубство, по суті, являють собою спробу маніпуляції. На них треба реагувати так, як і на інші висловлювання типу: «Я тебе ненавиджу», «Ви злі», «Я втечу з дому», «Я хочу жити у бабусі». Це особливо характерно для дітей, узагалі схильних до маніпуляції. Підліткові необхідно дати змогу виразити свої почуття та обговорити їх. Слід зберігати самовладання, не дозволяти дитині маніпулювати батьками.

Незалежно від того, чи є висловлювання про бажання померти передбачуваними чи спробою маніпуляції, батькам слід спробувати виявити ознаки небезпеки.

Якщо батьки помічають одразу декілька ознак (певні почуття, висловлювання, зміни в поведінці або характерні ситуації), то ставитися до цього слід дуже серйозно.

Потрібно поговорити з дитиною про її почуття. Не пропонувати відповідей на серйозні питання, не говорити, чому вона/він не повинна/повинен відчувати того, що відчуває, тому що саме це може лише посилити у підлітка почуття провини, безвиході та власної непотрібності. Необхідно прагнути, щоб підліток сам пропонував альтернативні рішення своїх проблем. Якщо ж виникають сумніви або невирішені питання, то необхідно звернутися до практичного психолога чи психотерапевта, дитячого психіатра тощо та попросити професійної допомоги.

Стратегічними напрямами батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком спеціалісти вважають поліпшення стосунків у сім’ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також покращення спілкування в родині. Всі ці заходи мають на меті підвищення самоцінності особистості дитини, коли суїцидальні наміри втрачатимуть сенс.

Для підвищення самооцінки дитини та повернення їй цінності життя доцільно вживати таких заходів:

• Завжди підкреслюйте все добре та успішне, властиве вашій дитині, – це підвищує впевненість у собі, зміцнює віру в майбутнє, покращує її стан.

• Не чиніть тиск на підлітка, не висувайте надмірних вимог до навчання, досягнення певних життєвих цілей тощо.

• Демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її справді люблять.

• Сприймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є, не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти.

• Підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини, не захоплюйтесь її оцінюванням, не судіть її; знайте, що шлях до підвищення самооцінки лежить через самостійність і власну успішну діяльність.

• Тактовно і розумно підтримуйте всі ініціативи своєї дитини, спрямовані на підвищення самооцінки, особистісне зростання, фізичний розвиток, які посилюють успішність самостійної діяльності.

• Майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім’ї та однолітків, налагодити стосунки з протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.

Рекомендації батькам у ситуаціях, коли підлітки проявляють суїцидальні тенденції або відчай:

• Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.

• Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом. Це дозволить встановити довірчі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про свої проблеми та труднощі.

• Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире занепокоєння, турбота про дитину.

• Говоріть з дитиною на рівних; не варто діяти як вчитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, бо це може відштовхнути дитину.

• Зосередьте увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй розповісти про свої проблеми.

• Не думайте, що вам слід говорити відразу, коли виникає пауза в розмові: використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.

• Проявляйте щире співчуття та інтерес до дитини, не перетворюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання («Що трапилося?», «Що відбулося?»), які будуть для дитини менш загрозливими, ніж складні.

• Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особистісні проблеми.

· Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, ставайте на її бік, а не на бік інших людей, які можуть завдати їй болю.

· Дайте можливість вашій дитині знайти власні відповіді, навіть тоді, коли ви вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.

· Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може змусити вас почуватися безпорадним, але необхідно пам’ятати, що ваша дитина має знайти власний вихід із проблемної ситуації.

· Обійміть дитину. Для гарного самопочуття необхідні вісім обіймів на день.

· Сприймайте дитину як самостійну дорослу особистість із власним індивідуальним світоглядом, цінностями, переконаннями, бажаннями та вимогами.

· Покажіть, що дитина вам небайдужа, дайте відчути, що вона бажана.

· Якщо ви не знаєте, що казати, не кажіть нічого, просто будьте поруч.

Увага!

Прояви, притаманні дітям, яких втягнуто в небезпечні квести:

• У дітей пригнічений настрій, поганий апетит.

• Пошкодження шкірних покривів. Особливу увагу звертати на пошкодження різного роду у формі кита, метелика, видряпані букви та слова, різні подряпини, опіки (припікання) та іншого роду пошкодження.

• У дитини змінюється поведінка.

• Діти мають наляканий і стурбований вигляд.

Рекомендації батькам, щодо профілактики потрапляння дітей у небезпечні інтернет-спільноти:

1. Не панікуйте!

2. Станьте для дитини другом.

3. Звертайте увагу, коли прокидається дитина, чи спить вона в ранні години.

4. Як дитина їсть (з апетитом, без апетиту).

5. Приділяйте більшу увагу психологічному стану дитини (запитуйте: «Як твої справи?», «Ти чимось засмучений(на)?», «Що приємного сталося сьогодні?»).

6. Цікавтеся життям дитини: «Що тобі подобається?», «Розкажи про своїх друзів», «Яку ти любиш музику? Я хочу послухати її з тобою» тощо.

7. Стежте за шкірними покривами дитини, відмічаючи наявність пошкоджень. У разі їх виявлення з’ясовуйте обставини, за яких вони з’явилися. Особливу увагу звертайте на пошкодження у формі кита, метелика, видряпані букви та слова, подряпини, опіки (припікання) та іншого роду пошкодження.

8. Намагайтеся заповнити вільний час дитини спортивними або культурними секціями, домашніми справами, сімейними розвагами, відволікти дитину від Інтернету.

9. Перевіряйте облікові записи (акаунти) дитини в соціальних мережах та групи, до яких входить акаунт.

10. Беріть участь у спілкуванні у приватних чатах, де спілкується ваша дитина.

11. Звертайте увагу на коло спілкування дитини в реальному житті: хто її друзі, чим вони займаються тощо.

12. Обов’язково цікавтеся, які фото- та відеофайли є в ґаджетах дитини.

13. Встановіть функцію «батьківський контроль» на всіх ґаджетах дитини і на вході в мережу Інтернет.

До кого звертатися При виявленні таких груп або факту вступу дитини в одну з таких груп просимо негайно інформувати:

• кіберполіцію (https://www.cybercrime.gov.ua – цілодобово);

• районний відділ поліції (102);

• адміністрацію навчального закладу;

• звертатись за телефонами Національної дитячої «гарячої лінії» – 0 800 500 225 та 116 111 (безкоштовно).

Більше інформації на:

http://pcxtnuht.pl.ua/images/pages/pro_nas/psyh4.pdf

Рекомендації по емоційній підтримці дітей під час пандемії COVID-19:

Хоча за останніми даними діти та молоді люди, порівняно з дорослими, мають менші ризики під час епідемії COVID-19, діти більш вразливі до емоційного впливу травматичних подій, що порушують нормальний плин їхнього життя. Наступні рекомендації направлені на підтримку емоційного благополуччя дітей під час медичної кризи.

Під час пандемії COVID-19 щоденне життя буде змінюватись для багатьох людей і часто це відбуватиметься дуже швидко. Діти можуть важко справлятися зі значними змінами рутини (наприклад, із закриттям шкіл на карантин, необхідністю тримати дистанцію між людьми, самоізоляцією вдома), що може негативно вплинути на їх відчуття структурованості, передбачуваності життя та безпеки. Діти, включаючи навіть зовсім маленьких, вміють дуже гарно спостерігати за людьми та середовищем і вони помічають та реагують на стрес, який проявляють їхні батьки, однолітки та члени громади. Вони можуть ставити прямі запитання щодо того, що відбувається чи що чекати у майбутньому, і можуть по-різному поводитись у відповідь на сильні прояви почуттів (страх, переживання, сум, гнів) стосовно пандемії та суміжних тем. Діти також можуть хвилюватися щодо своєї безпеки, а також безпеки своїх близьких, забезпечення базових потреб (їжа, житло, одяг) та непевності майбутнього.

У той час як більшість дітей згодом повернуться до свого звичного життя за підтримки люблячих батьків, деякі діти ризикують розвинути значні психологічні проблеми, включаючи стрес, пов'язаний із травмою, тривожність та депресію. Діти, що вже мали травматичний досвід чи переживають психологічні, фізичні чи розвиткові проблеми, а також ті діти, чиї батьки страждають від психологічних проблем, зловживають наркотиками чи алкоголем, чи мають економічну нестабільність - перебувають в зоні особливого ризику емоційних порушень.

На додачу до забезпечення фізичної безпеки для дітей під час пандемії, необхідно дбати про їхнє емоційне та психологічне здоров'я. Далі ми наводимо перелік рекомендацій для підтримки емоційного благополуччя дітей у ситуації кризи.

1. Важливо розуміти, що реакції на пандемію можуть відрізнятися.

Реакція дітей на стресові обставини є індивідуальною та може відрізнятися. Деякі діти можуть бути дратівливими чи нав'язливими, у той час як інші можуть демонструвати відкат у розвитку, вимагати додаткової уваги, чи мати проблеми із доглядом за собою, сном чи прийомом їжі. Нова поведінка є нормальною реакцією і дорослі можуть допомогти дітям, демонструючи емпатію та терплячість, заспокоюючи дитину, коли це потрібно.

2. Забезпечити присутність чутливого та реагуючого дорослого.

Ключовим фактором у відновленні після травматичних подій є присутність підтримуючого, дбайливого дорослого в житті дитини. Навіть якщо батьки не є доступними, діти отримають багато користі від турботи інших дорослих (наприклад, фостерних батьків, інших родичів, друзів), які можуть забезпечити для них постійний та чутливий до їхніх потреб догляд, що допоможе дітям захиститися від негативних наслідків пандемії.

3. Дистанція між людьми не дорівнює соціальній ізоляції.

Діти, особливо молодшого віку, потребують спілкування зі своїми батьками та іншими важливими для них дорослими. Соціальна згуртованість підвищує резистентність дитини і допомагає протистояти життєвим негараздам. Творчі підходи до того, щоб залишатися згуртованими, стають дуже важливими (прикладом може бути написання листів, онлайн відео, чати).

4. Надання інформації, відповідної до віку дитини.

За відсутності адекватної інформації, діти покладаються на свою уяву. Рішення дорослих приховувати інформацію зазвичай є шкідливішим для дитини, аніж повідомити про ситуацію у такий спосіб, який є зрозумілим для дитини певного віку. Дорослі мають бути відкритими для дітей, щоб вони могли ставити запитання і отримати відповіді, а також обговорювати свої переживання. Дорослі, наприклад, можуть надати дітям доступ до книжок, веб-сайтів та інших активностей щодо COVID-19, що презентують інформацію, адаптовану для дитячого сприйняття. На додачу, важливо обмежити вплив на дитину інформації із соцмереж, медіа та розмов дорослих, оскільки така інформація часто буде менш відповідна для дитячого сприйняття. Постійний доступ до новин та соцмереж з висвітленням інформації про пандемію, а також постійні розмови про загрози загальній безпеці можуть призвести до непотрібного стресу та переживань у дітей.

5.Створити безпечне фізичне та емоційне середовище, використовуючи принцип Підтримки, Рутини та Саморегуляції.

Перш за все, дорослі мають підтримати дітей і заспокоїти їх, розповісти про те, що вони та їх сім'ї в безпеці і дати зрозуміти, що дорослі несуть відповідальність за їхню безпеку. Далі, дорослим важливо встановити і дотримуватися рутини, щоб забезпечити дітям відчуття безпеки та передбачуваності (наприклад, щодня однаковий час прийому їжу та відходу до сну). Також, дорослі можуть допомогти дітям розробляти механізми саморегуляції. Коли діти знаходяться у стресі, їх тіло реагує, активуючи систему реакції на стрес. Для того, щоб допомогти дітям контролювати ці реакції, важливо як визнавати їх почуття (наприклад, "я знаю, що це може тебе лякати"), так і підтримувати їх у тих активностях, які допомагають із саморегуляцією (наприклад, заняття фізкультурою, глибоке дихання, майдфулнес або заняття з медитації, щоденна рутина щодо харчування та відходу до сну). Для фізичного та емоційного благополуччя дитини також важливо, щоб сім'я могла забезпечити їхні базові потреби (їжа, житло, одяг та ін.).

6.Займіть дітей діяльністю.

Коли діти нудьгують, рівень хвилювання та деструктивна поведінка можуть збільшуватися. Дорослі можуть надати варіанти безпечних активностей (наприклад, ігри надворі, гра з конструктором, ліпка, малювання, заняття музикою, ігри вдома), а також залучити дітей до вигадування креативних видів діяльності. Дітям потрібно значну кількість часу бути задіяними у грі чи інших приємних заняттях, не хвилюючись та не думаючи про пандемію.

7. Підтримуйте впевненість дітей у власних силах.
Впевненість у власних силах дає відчуття контролю та суб'єктності, що є особливо важливим під час важких часів та невизначеності. Діти часто почувають більшу впевненість, коли вони можуть відігравати активну роль у допомозі самим собі, своїм сім'ям та громадам. Наприклад, діти можуть допомагати, слідуючи правилам безпеки (миючи руки), готуючись до самоізоляції (наприклад, допомагаючи готувати та заморожувати їжу), чи будучи волонтером у громаді (наприклад, писати листи чи малювати листівки для людей похилого віку чи друзів, що захворіли, ділитися їжею з сусідами).

8. Створюйте можливості для батьків та піклувальників (що може значити для вас самих!) подбати про себе.

Благополуччя дітей залежить від благополуччя їхніх батьків та інших піклувальників. Батьки та піклувальники мають спершу подбати про себе для того, щоб мати внутрішній ресурс і могти дбати про інших. Дорослі можуть подбати про себе, залучаючись до груп підтримки, достатньо відпочиваючи, відводячи час для відновлюючих активностей (фізичні вправи, медитація, читання, заняття на свіжому повітрі). Для тих дорослих, які страждають від високих рівнів стресу також є важливим звернутися за психологічною підтримкою.

9. Звертайтеся за професійною допомогою, якщо діти демонструють ознаки травми, що швидко не проходять.

Емоційні та поведінкові зміни у дітей під час пандемії є нормальними, оскільки всі пристосовуються до нової реальності. Якщо ж діти тривалий час демонструють емоційні та поведінкові відхилення (наприклад, нічні кошмари, постійний фокус на тривогах, підвищена агресія, регресивна поведінка чи самопошкодження), які не зникають за підтримки від батьків, можливо є потреба звернутися за професійною допомогою. Багато спеціалістів мають можливість надати підтримку по телефону чи через інтернет, коли особисті візити є обмеженими.

10.Фокусуйтеся на силах, надії та позитиві.

Дітям необхідно відчувати себе в безпеці та бути позитивно налаштованими на майбутнє. Дорослі можуть допомогти, фокусуючи увагу дітей на історіях про те, як люди об'єднують зусилля, знаходять творчі вирішення складних проблем та долають негаразди під час пандемії. Обговорення цих історій може бути обнадійливим та надихаючим як для дітей, так і для дорослих.

На основі інформації підготовленої спеціалістами університету Масачусетса

https://www.childtrends.org/publications/resources-for-supporting-childrens-emotional-well-being-during-the-covid-19-pandemic

Пам’ятка батькам для підвищення безпеки вашої дитини в Інтернеті:

- Діти молодшого шкільного віку повинні виходити в Інтернет лише під наглядом дорослих ще й тому, що їм потрібна допомога під час пошуку сайтів і при спілкуванні.

- Вствановити чіткі рамки часу: від 30 до 1 години на добу — для школярів, а для молодших дітей — 10-25 хв.

- Навчіть дитину правилам конфіденційності і поведінки в Мережі.

- Роз’ясніть дитині те, для чого і як правильно створювати ніки (Нік - це особливе ім'я, яке людина присвоює собі, щоб її розпізнавали у всесвітній мережі. Вони використовуються у чатах, форумах, різних онлайн-іграх, на соціальних сайтах тощо.) Придумайте разом з дитиною нік, у яку не міститься особиста інформація про неї, і безпечний пароль.

- Розкажіть дитині, що в Мережі люди можуть видавати себе за кого завгодно, тому слід ставитись обережно до нових віртуальних знайомих і в жодному разі не повідомляти їм будь-яку особисту інформацію.

- Не дозволяйте дитині користуватися голосовими службами для взаємодії з товаришами по мережевих іграх.

- Навчайте дитину відрізняти правду від брехні.

- Проявляйте зацікавленість до віртуального життя дитини і не ігноруйте запитання, що вона ставить. Якщо не знаєте відповіді на якісь запитання, можете спільно пошукати їх в Інтернеті.

- Розкажіть дитині про ризики, які вона може зустріти у віртуальному просторі.

- Створіть альтернативні інтереси, обов’язки для вашої дитини: відвідання гуртка за інтересами або спортивної секції; хобі; прибирання своєї кімнати; догляд за тваринами чи кімнатними рослинами; допомога молодшим у виконанні домашніх завдань.

- Користуйтеся програмами батьківського контролю.

Памятайте!!! Довірливі стосунки допоможуть Вам вжити своєчасних заходів у випадку виникнення ситуації, що загрожує безпеці дитини.

Як допомогти дитині, якщо вона – жертва ?

Діти, які стали жертвами булінгу, соромляться про це говорити і часто звинувачують самих себе. Вони почуваються безпорадними та вважають, що з ними щось не так. Придивіться до поведінки та настрою своєї дитини. Якщо ви помітили ознаки того, що вона стала жертвою булінгу:

1. Заспокойтесь і лише після цього починайте розмову з дитиною.
2. Дайте зрозуміти, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати і захистити.
3. Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її в тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.
4. Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, в цей момент вона вразлива.
5. Будьте терплячими і делікатними.
6. Спробуйте з’ясувати все, проте не допитуйтесь, не повторюйте одні і ті ж запитання по кілька разів.
7. Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час поряд з дорослими, не залишатися після уроків тощо).
8. Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоби повідомити про агресивну поведінку щодо когось вчителю або друзям.
9. Поясніть різницю між «пліткуванням» та «піклуванням» про своє життя чи життя друга/однокласника.
10. Розпитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині. Запропонуйте свій варіант.
11. Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків.
12. Спільно з дитиною шукайте способи реагування на булінг.
13. Обговоріть, до кого дитина може звертатися по допомогу в школі: психолога, вчителів, адміністрації, дорослих учнів, охорони, батьків інших дітей.
14. Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила в ситуацію булінгу. Рекомендуємо звернутися з цим питанням до дитячого психолога.
15. Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.
16. Поясніть дитині, що зміни відбуватимуться поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.
17. Пам’ятайте: ваша мета – припинити насильство, а не покарати винних.
18. Всі сторони конфлікту потребують часу, щоби скорегувати свою поведінку

Як зрозуміти, що ваша дитина піддається булінгу?

Якщо зовнішніх проявів немає або вони неоднозначні, зверніть увагу на дев'ять найпоширеніших ознак:

1. У дитини мало або взагалі немає друзів, з якими вона проводить час.

2. Боїться ходити до школи або брати участь у заходах з однолітками (гуртки, спорт).

3. Ходить до школи довгим «нелогічним» шляхом.

4. Втрачає інтерес до навчання або раптом починає погано вчитися.

5. Приходить додому сумна, похмура, зі сльозами.

6. Постійно відмовляється йти до школи, посилаючись на головний біль, біль у животі, погане самопочуття.

7. Має розлади сну або часті погані сни.

8. Втрачає апетит, проявляє тривожність, страждає від низької самооцінки.

9. Якщо дитину шантажують у школі, вона може почати просити додаткові гроші на кишенькові витрати, щоб відкупитися від агресора.

Як допомогти дитині якщо вона піддається булінгу!

Інколи діти стають жертвами булінгу. Вони соромляться про це говорити і часто звинувачують себе. Можуть відчувати себе безпорадними та вважати, що з ними щось не так. Придивіться до поведінки та настрою своєї дитини. Якщо ви помітили ознаки того, що вона стала жертвою булінгу:

1. У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.
2. Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.
3. Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.
4. Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.
5. Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.
6. Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).
7. Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/однокласника.
8. Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.
9. Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до школи.
10. Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.
11. Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у школі: до шкільного психолога, вчителів, адміністрації, дорослих учнів, охорони, батьків інших дітей.
12. Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.
13. Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.
14. Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.

Пам’ятайте: ваша мета припинити насильство, а не покарати винних! Не варто забувати, що всі сторони потребують деякого часу, щоб скорегувати свою поведінку.

Як допомогти дитині, якщо вона виявилася агресором?

Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу.

1. Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з'ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що "всі так роблять", або "він заслуговує на це".

2. Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.

3. Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як "хлопчики завжди будуть хлопчиками" або "глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства".

4. Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.

5. Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.

6. Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.

7. Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв'язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.

8. Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.

9. Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.

10. Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом.

http://www.stopbullying.com.ua

Слова мотиватори для дитини, які мотивують дітей без примусу та маніпуляції (автор Антоніна Скоромна)

ПРОХАННЯ

• Будь ласка, …
• Я тебе прошу …
• Чи не міг би ти …
• Якщо твоя ласка …
• Прошу уваги …
• Якщо тобі не важко …
• Прошу тебе…
• Допоможи мені…

ПРОПОЗИЦІЯ

• Давай спробуємо так...
• А якщо вчинити по іншому…
• Можливо, треба зробити так…
• Пропоную тобі…
• Запитай інших…
• А давай разом …
• Приєднуйся до нас.

СПОНУКАННЯ

• Мені подобається як ти це зробив!
• Ти прекрасно думаєш.
• Ти чудовий син/дочка.
• Мені подобається як ти виглядаєш.
• Саме цього ми давно чекали!
• Набагато краще. Продовжуй.
• Мені важлива твоя допомога
• Я пишаюсь тим, як ти це зробив.
• Ти можеш помилятись і пробувати ще.
• Ти можеш просити про допомогу.
• Мене захоплює, як швидко ти впорався.
• Ти можеш це робити у своєму темпі.
• Спробуй ще…
• Якби ти за це взявся…
• Хочеш допомогти…?
• Хто ж, якщо не ти…
• Добре було б, якби ти…
• Якби ти нам допоміг…
• Чи не міг би ти…
• Давай спробуємо разом….

ЗАОХОЧЕННЯ

• Я знала, що ти можеш це зробити!
• З кожним днем тобі це вдається все краще.
• Я рада тебе бачити.
• Я поважаю твою думку.
• Молодець!
• Як гарно у тебе виходить…
• Від тебе залежить успіх…
• Крім тебе цього ніхто не зробить!
• Ти зробиш це найкраще!
• Ніхто б не міг краще!
• Ти наша гордість!
• Що було б, якби не ти…
• Це складно, але ти зможеш…

ПІДТРИМКА

• Я рада, що ти у мене є.
• Я люблю тебе.
• Ти особливий.
• Я люблю, коли ти поряд.
• Я люблю тебе таким як ти є.
• Я завжди тебе любитиму.
• У тебе обов’язково вийде…
• Ти можеш це сам…
• Ти справжній майстер…
• Це неперевершено…
• Я ціную тебе.
• Ти зробиш це найкраще…
• Іншим разом ти це подолаєш…
• Я у тебе вірю…
• Ти такий вправний…
• Ти зможеш…
• Ти можеш бути різним.
• Ти заслуговуєш на турботу та щастя.
• Я підтримую тебе.

СХВАЛЕННЯ:

• Я пишаюсь тим, що тобі вдалося!
• Уже краще!
• Ти на правильному шляху!
• Чудово!
• Ти в цьому розібрався!
• Дивовижно!
• Це якраз те, що треба!
• Вітаю!
• Як ти гарно придумав…
• Мені подобається твоя ідея...
• Дуже добре…
• Оригінальний задум…
• Як це по дорослому…
• Це справжній вчинок…
• Я навіть не очікувала, що так гарно буде!
• Ти сьогодні багато зробив!
• Прекрасний початок!
• Чудова робота!

Рекомендації батькам, щодо адаптації п’ятикласника

Упродовж усього життя нам (і дорослим, і дітям) доводиться адаптуватись до різних ситуацій. Переступаючи поріг школи, дитина також увесь час адаптується: до дітей, до вчителів, до уроків, до нового режиму дня. Одним зі складних адаптаційних періодів є навчання у 5-му класі. Це досить тривалий процес, пов’язаний зі значним навантаженням на всі системи організму. На жаль, у цей період (10-11років) у дітей втрачається інтерес до навчання. Для учнів 5-го класу багато що стає новим і непізнаним: нові вчителі, нові предмети, форми навчання, а іноді і однокласники. Звичайно ж, є діти, які легко й вільно вливаються в шкільну систему вимог, а є діти, які відчувають потребу в допомозі вчителів, батьків, психолога.

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4. Допоможіть дитині вивчити %D

Коментарi