Рекомендації

щодо надання першої психологічної допомоги у надзвичайних ситуаціях

Перша психологічна допомога (ППД) – це сукупність заходів загальнолюдської підтримки та практичної допомоги ближнім, які відчувають страждання і потребу. ППД може надавати не лише професійний психолог, а й інший спеціаліст, людина (батько, вчитель, інший працівник освітнього закладу), яка знайома з правилами надання ППД. Вона включає:

· ненав'язливе надання практичної допомоги та підтримки;

· оцінку потреб і проблем;

· надання допомоги у задоволенні нагальних потреб (наприклад, таких як їжа, вода, інформація);

· вміння вислуховувати людей, але не примушуючи їх говорити;

· вміння втішити і допомогти людині заспокоїтися;

· надання допомоги в отриманні інформації, встановленні зв'язку з відповідними службами і структурами соціальної підтримки, рідними;

· захист від подальшої шкоди.

1. ППД надається, коли вперше встановлюєш контакт з людьми, які перебувають у стані дистресу. Зазвичай це відбувається під час або відразу після кризових події, надзвичайних ситуацій.

2. ППД можна надавати у будь-якому порівняно безпечному місці – безпосередньо на місці події, якщо мова йде про окремий нещасний випадок, або в місцях надання допомоги постраждалим, наприклад, в медичних установах, притулках і таборах переселенців, школах, пунктах розподілу гуманітарної допомоги. Бажано намагатися надавати ППД там, де є можливість поговорити з людиною без перешкод з боку оточуючих.

3. Під час ППД потрібно уникати дій, які можуть поставити людей під загрозу подальших травмуючих впливів і робити все можливе для того щоб забезпечити безпеку дорослих і дітей, яким надається допомога, захистити їх від фізичної та психологічної травми.

4. При наданні ППД треба ставитися до людей з повагою, згідно загальноприйнятих культурних і соціальних норм, переконатися, що допомога надається справедливо, без дискримінації, допомагати людям відстоювати свої права і отримувати необхідну підтримку, діяти в інтересах кожного потерпілого, який потребує допомоги, дотримуватися конфіденційності і не допускати необґрунтованого поширення отриманих від людини анкетних даних.

5. Відповідальне надання допомоги також означає турботу про власне здоров'я і благополуччя. Необхідно перш за все берегти себе, щоб краще піклуватися про інших. Якщо працює команда, важливо знати й поцікавитися самопочуттям усіх членів команди, запевнитися що той, хто надає допомогу, фізично і емоційно в змозі допомогти іншим.

6. Не починайте діяти одразу. Визначте, яка допомога (крім психологічної) потрібна (наприклад медична), хто найбільше потребує допомоги. Дізнайтеся імена людей, які потребують допомоги.

7. Представтеся, хто Ви і які функції виконуєте ( «Я -вчитель», «Я – волонтер», «Я допомогаю постраждалим»). Людині може надати надію вже Ваша присутність. Скажіть, чим Ви можете допомогти, поясніть що допомога скоро прибуде, що Ви про це подбали.

8. Важливо відновити процес життєдіяльності людини: попросіть подихати в певному ритмі (наприклад: «Вдихніть, трохи затримайте дихання, видихніть». «Дихайте! - Вдих ... видих ... вдих ... видих». «Дихайте разом зі мною»). Встановіть контакт очима, словами (наприклад: «Ви мене чуєте?»). заспокоїти простими словами (наприклад: «Я разом з Вами». «Спробуємо разом», «Тут вже спокійно» «Вихід є»).

9. Важливо відновити орієнтацію в поточній дійсності. Запитайте про те, що людина чує, бачить, де знаходиться. Якщо людина не зовсім орієнтується, поінформуйте (коротко, точно) про місце, час, ситуацію (наприклад, «Тут багато народу - це площа. Був вибух. Ви злякалися» - Ваша мова проста, однозначна, спокійна). Потім відновіть ланцюжок пам'яті: запитайте, що пам'ятає до, що - після події: «Як все почалося? Що Ви робили?».

10. Для того, щоб постраждалий відновив контакт із навколишнім середовищем і самоконтроль попросіть його впертися ногами в підлогу, поплескати пальцями або кистями рук по своїх колінах.

11. Обережно встановіть тілесний контакт з потерпілим: візьміть за руку або поплескайте по плечу. Торкатися до голови або інших частинам тіла не рекомендується. Займіть положення на тому ж рівні, що й потерпілий. Не повертайтеся до потерпілого спиною. Дитину можна трохи обійняти.

12. Ніколи не звинувачуйте людей. Уникайте будь-яких слів, які можуть викликати почуття провини.

13. Не давайте хибних надій і неправдивих обіцянок. Розкажіть, які заходи потрібно вжити людині для отримання допомоги в її випадку.

14. Дайте людині повірити в її власну компетентність. Дайте їй доручення, з яким вона впорається (наприклад, одягнути куртку, попити води, скласти речі в сумку). Використовуйте це, щоб вона переконалася у власних здібностях, щоб у неї виникло почуття самоконтролю: «Вам вже доводилося долати труднощі, правда? Ось і зараз подолаєте».

15. Дайте людині виговоритися. Слухайте її активно, будьте уважні до її почуттів і думок. Переказуйте позитивне. Показуйте, що уважно слухаєте співрозмовника, наприклад, киваючи головою або вимовляючи короткі підтверджуючі репліки.

16. Скажіть людині, що Ви залишитеся з нею. У разі необхідності її покинути, знайдіть того, хто може опікуватися нею і проінструктуйте щодо подальших дій.

17. Залучайте інших людей до надання допомоги. Інструктуйте їх і давайте їм прості доручення.

18. Намагайтеся захистити людину від зайвої уваги і розпитувань. Можна відгородити від цікавих, наприклад, давши їм доручення: «Пройдіть, будь ласка, і подивіться, чи немає тих, кому потрібна допомога, підтримка; допоможіть їм».

19. У кризовій ситуації людина завжди знаходиться в стані психічного збудження. Це нормально. Поведінка такої людини не повинна Вас лякати, дратувати або дивувати. Її стан, вчинки, емоції – це нормальна реакція на ненормальні обставини. Якщо людина хоче плакати – нехай плаче, не соромиться. Організм однаково реагує на фізичний і душевний біль – сльозами. Емоційний виплеск зменшує вплив психотравмуючих факторів. Забудьте про ґендерні стереотипи: “чоловіки повинні бути сильними”, “чоловіки не плачуть”.

20. Висловлювати співчуття, коли люди говорять про свої почуття, перенесену втрату або важливі події (втрата будинку, смерть близької людини та т.ін.): «Я розумію, як вам важко»

21. Надавати інформацію так, щоб її легко було зрозуміти простими словами і достовірну. Чесно казати, про що знаєте, а чого не знаєте: «Я не знаю, але спробую для вас дізнатися»

22. Бути терплячим і спокійним і перебувати поруч з людиною, але дотримуватися необхідної дистанції з урахуванням її віку, статі та культури.

23. Вислухати чиюсь розповідь – це вже велика підтримка. Однак важливо не примушувати людей розповідати про пережите. Деякі люди не хочуть говорити про те, що сталося, або про свої особисті обставини. При цьому для них може бути важливо, щоб хтось просто був поруч, нехай і мовчки. Треба сказати їм, що підтримка буде поблизу, якщо вони захочуть поговорити, або запропонувати їм практичну допомогу, наприклад, їжу або склянку води, теплий одяг. Не можна казати занадто багато, треба надати людині побути в тиші. Можливість трохи помовчати дасть людині перепочинок і може підштовхнути її поділитися з кимось своїми переживаннями, якщо вона того забажає.

24. Заборонено давати оцінку тому, що людина зробила або не зробила, або її емоціям, описувати людей, використовуючи негативні епітети.

25. У постраждалого в надзвичайній ситуації можуть з'являтися реакції, викликані травмою – емоційним шоком такі як: страх, апатія, ступор, рухове збудження, марення, галюцинації, агресія, нервове тремтіння, плач, істерика, паніка тощо. У таких випадках зверніться до медичних працівників або фахівців ДСНС. А до прибуття фахівців стежте за тим, щоб постраждалий не нашкодив собі та оточуючим. Заберіть від нього предмети, які являють потенційну небезпеку і по можливості переведіть потерпілого у відокремлене місце, не залишайте його одного.

26. Не надавайте психологічну допомогу, якщо Ви до цього не готові, не хочете (неприємно або інші причини). Знайдіть того, хто може це зробити. Дотримуйтеся принципу «Не нашкодь»! Обмежтеся лише співчуттям і якнайшвидше зверніться по допомогу до фахівця.

Більше тут:

https://dszn-zoda.gov.ua/sites/default/files/loadfiles/ATO/methodic.pdf

/Files/images/52432267_2114289401981466_816861260250349568_n.png

Календар турботи про себе для педагогів (рекомендації Світлани Ройз):

https://nus.org.ua/kalendar-poradnyk/

Що таке МОБІНГ

Мобінг – (з англ. mob – натовп) це форма дискримінації, що проявляється як психологічне насильство та агресивна поведінка зі сторони колективу щодо особи.

Часто мобінг плутають з неввічливістю, проте між цими явищами є суттєва різниця. Вона полягає в тому, що неввічливість – це одноразовий прояв зневажливої поведінки з ціллю образити, висміяти іншу людину, а мобінг – психологічна атака, ворожість, неетична, систематична, шкідлива поведінка та комунікація з іншою людиною. Мобінг може вчиняти як керівництво, так і співробітники та колеги щодо певної особи.

Рекомендації по запобіганню мобінгу в школі:

Спонукати адміністрацію школи дослідити свій стиль керівництва (змінити/покращити);

Провести тренінг для співробітників: як розпізнати мобінг? Фокус на розвиток людських стосунків між співробітниками школи, що базуються на порядності та повазі одне до одного;

Запровадити політику ввічливості серед вчителів та керівництва, що заперечує прояви аб’юзу, зневаги, дискредитації своїх колег;

Використання медіації для вирішення конфліктних ситуацій. Використовуйте такі самі методи подолання конфліктів між вчителями, які ви використовуєте, щоб зупинити прояви булінгу серед дітей;

Обирайте нових працівників не лише за їхнім досвідом роботи, але й за емоційним інтелектом та спроможністю вирішувати конфліктні ситуації;

Соціальна реклама на робочому місці. Наприклад, «Дружнє нагадування: гідність і повага одне до одного. Без винятків».

Варто пам’ятати про толерантність. У людей бувають погані дні, і якщо прояв зневаги був одноразовим, то на це краще не звертати уваги. Але зневажлива поведінка на постійній основі є не особистим питанням певної особи, а несе колективну відповідальність для того, щоб розв'язати цю проблему. Оскільки гідність і повага одне до одного є базою недискримінаційного характеру партнерських здорових стосунків, як в особистому житті, так і на робочому місці.

ЯКЩО ВИ ЖЕРТВА МОБІНГУ:

1. Не грайте з колегами «у мовчанку». На їхні нападки постарайтесь відповідати жартами.

2. Не панікуйте, через плітки вас не звільнять з роботи. Якщо директор закладу вимагає від вас пояснень, наполягайте на службовій перевірці.

3. Поговоріть відверто з колективом. Поясніть свої цілі та бажання. У будь-якому випадку можна досягнути компромісу.

4. Якщо проблема – у керівництві, не намагайтесь заздрити чи різко реагувати на те, що всілякі блага дістаються «своїм». Спробуйте йти до мети своїм шляхом, або радійте тому, що маєте (якщо вам важливо залишатись на цій посаді).

5. Якщо ваш керівник звик до лестощів, не бійтесь йому казати правду, та додати щирих компліментів не завадить. Ви точно знайдете ті позитивні сторони, що обов’язково вам сподобаються.

6. В колективі знайдіть людину, яка також зайняла вичікувальну позицію. Разом вам буде легше вирішити конфліктну ситуацію.

7. Не чекайте слушного часу, щоб дати відсіч. Намагайтесь відстоювати свою позицію наодинці. Розкажіть колегам про свої почуття, та не намагайтесь їх розжалобити.

8. Якщо компромісу досягнути не вдалося, краще звільнитись і не псувати собі здоров’я. Якщо звільнитись не вдається, розкажіть колегам, що вам залишилось декілька років до пенсії, чи поки дитина не закінчить клас тощо.

9. Не дозволяйте себе принижувати. У тому, що вас цькують вашої вини немає. Підвищуйте самооцінку постійно.

Джерело:РанковаОсвіта, Всеосвіта

/Files/images/мобінг (2).jpg /Files/images/мобінг.jpg

Аптечка самодопомоги:

(для розвантаження і зняття психоемоційного напруження)

https://www.youtube.com/watch?v=vCvDWu6qHKQ

https://www.youtube.com/watch?v=Ehs96CstjDE

Пам’ятка вчителю для роботи з обдарованими дітьми

Постійно працюйте над вихованням почуттів дітей, особливо вразливих і чуттєвих до всього, що стосується їхнього «я».
Допомагайте обдарованим дітям виробити адекватну я-концепцію і самооцінку, розвивати емпатію.
Забезпечуйте сприятливу емоційну атмосферу, адже дитина набуває емоційного досвіду в процесі взаємодії з людьми.
Дотримуйтеся порядку й дисципліни, обдаровані діти, як і всі інші, повинні знати межу допустимої поведінки.
Скеровуйте енергію і творчість обдарованих дітей у потрібне русло, щоб їх праця приносила користь.
У роботі з обдарованими дітьми використовуйте дослідницький метод, це активізує їхню роботу.
Розвивайте здібності дітей, широко використовуйте метод самостійного набуття знань.
Привчайте обдарованих дітей працювати спільно, це допоможе їм легше адаптуватися до соціальних умов.
Заохочуйте дітей, це стимулює їх.
Тісно співпрацюйте з батьками обдарованих дітей, щоб розвинути здібності кожної дитини.

Як відноситись до обдарованої дитини

Поради вчителю

1. Учитель не повинен вихваляти кращого учня. Не потрібно вирізняти обдаровану дитину за індивідуальні успіхи, краще заохотити спільні заняття з іншими дітьми .

2. Учителеві не варто приділяти багато уваги навчанню з елементами змагання. Обдарована дитина частіше від інших ставатиме переможцем, що може викликати неприязнь до неї інших учнів .

3. Учитель не повинен робити з обдарованої дитини "вундеркінда". Недоречне акцентування на її винятковості породжує роздратованість, ревнощі друзів, однокласників. Інша крайність - зловмисне прилюдне приниження унікальних здібностей - звичайно, неприпустима.

4. Учителеві необхідно пам'ятати, що в більшості випадків обдаровані діти погано сприймають суворо регламентовані заняття, що повторюються.