Рубрика: "Актуальності на хвості сороки"

Доки живе мова, доти живе нація

«Нації вмирають не від інфаркту, спочатку в них відбирають мову»

Ліна Костенко

Ми питаємо себе, чому ми так живемо. чому стільки бід і проблем звалюється на наші голови. Ми скаржитесь на політиків, на економіку, на інфляцію та ще на сотні інших речей, назв яких, інколи, навіть не розуміємо. Ми шукаємо когось, кого можна звинуватити у своїх нещастях та невдачах. Та чому ми не замислюємось, що може самі винні у тому, що маємо?

Держава, що це? Це не просто територія із своїми законами і правилами, керівництвом. Обгородіть кілька гектарів, поставте на чолі якогось вуйка, поселіть там людей…та чи назвете ви «це» державою? І нехай ці люди ділять одну територію, відкривають заводи, засівають поля, видають книги, але чогось бракує «цьому» аби бути країною, одною і нероздільною. Чого ж не вистарчає, що ще потрібно?

Історія, звичаї, традиції, пам'ять тих, хто будував її, боровся за неї, вірив в неї і любив, пам'ять тих, хто поклав своє життя, аби ми мали чим гордитись, аби ми мали, що зберігати – ось це і є держава, об’єднана і могутня..

Мова – ось те перше і найважливіше, що робить нас однією нацією, одним народом. Якщо ми не поважаємо своєї мови, то чому хочемо, щоб поважали нас, нашу культуру, нашу державу?

У сотнях творів поети та письменники оспівують красу та мелодійність української мови. Вона вражає нас своїм багатством, різнобарвністю та милозвучністю. Немає, мабуть людини, яку б не зачаровувала українська пісня. Мова – це наша найсильніша зброя, яка може об’єднати і вказати шлях до нового майбутнього. Мова – це наша гордість. Ми повинні берегти і плекати її, щоб вистояти у нашій нелегкі боротьбі.

Знання рідної мови –запорука вільної, незалежної та могутньої держави.

Марта Лукачат


Рубрика: "Поетична кав'ярня"

У День Гідності... У День Свободи...

Ми вийшли із тобою на Майдан,

Такі усміхнені, підемо до Європи.

Хотіли ми позбутися кайдан,

Тоді були лиш барикади, а тепер – окопи.

Ми вийшли із тобою, як брати

І як брати стояли на сторожі.

А вони вже ставили плоти,

Будували мури й плели огорожі.

Ми мирною ходою почали,

Вони ж вбивали нас без застороги

І замертво там Ангели лягли,

В Небесну Сотню стелячи дороги.

Ми слізьми омивали їх останній путь,

Коли з Майдану мовчки проводжали,

Вони ж нас з неба пильно стережуть,

За нас із вами Ангели життя віддали.

Надія Якубець

Рубрика: "Гімназійний щоденник"

"Те, що не залишить байдужим"

Ось уже вкотре наш навчальний заклад має можливість приймати у себе Мандрівний фестиваль документального кіно «Docudays».

Уже традиційно учнів гімназії збирають біля екрану короткометражні фільми українських режисерів. Фільми, які змушують замислитись про те, як ми живемо, які проблеми нас оточують і що є причиною цих труднощів.

Фільми, які ми мали можливість переглянули цього року , з 21 по 27 листопада, а саме «Євромайдан – SOS», «Мова», «Хотабич і його команда», «Автомайдан», не залишили байдужим нікого, адже розкрили актуальні на сьогодні теми, розповіли про те, що переживав кожен громадянин нашої країни під час Революції Гідності.

Ми б хотіли поділитися нашими своїми враженнями.

«Це було після побиття і розгрому студентів 30 листопада, біля Михайлівського Собору зібралась велика кількість людей, які шукали найбільш ефективний спосіб протесту. Єдиним рішення було влаштувати автопробіг, тому що це б дозволило значно обмежити територію в результаті до акції долучилось біліше трьохсот автівок.

Ефективність акції «Автомайдан» змусила режим Януковича вдатися до жорстоких репресій та часом анекдотичних дій. Зокрема, 16 січня 2014 року провладна більшість Верховної Ради прийняла ряд законів, серед яких заборона пересуватися автошляхами колонами автомобілів, у яких більше п'яти автівок.

Після втечі тодішнього президента Автомайдан розділився на три організації: Всеукраїнське Об’єднання Автомайдан, Автомайдан – Київ » та Автомайдан – Громада, які продовжували свою діяльність, незважаючи на переслідування та залякування.»

Лукачат Андрій, учень 11 класу (Фільм «Автомайдан»)

«Переглянувши фільм, мене найбільше вразило, що люди рятували інших, ризикуючи власним життям і не отримуючи за це жодної винагороди. У цих людей високо розвинене почуття гідності, відповідальності та патріотизму.

На мою думку, якби в Україні було більше свідомих громадян, то нас не спіткала б та біда, яку переживає зараз наш народ »

Баліцький Дмитро, учень 11 класу (Фільм «Хотабич і його команда»)

«Я був дуже вражений, переглянувши фільм «Мова». Найбільше мене здивувало те, що курси української мови проводили молоді студенти. Ще мене вразило, що саме дорослі люди були слухачами цих курсів.»

Миськів Ростислав, учень 6 класу (Фільм «Мова»)

«Цей фільм мені дуже сподобався. Я думаю, що волонтери роблять дуже важливу справу, навчаючи людей. Фільм дуже повчальний, адже розповідає про тих, хто долає сотні кілометрів, несучи українське слово, туди, де його зараз потребують найбільше. »

Багрій Мар’ян , учень 6 класу (Фільм «Мова»)

«Особисто у мене фільм викликав більше негативне, аніж позитивне враження. Чому люди, які живуть на Україні зневажають українську мову? Мене шокувала фраза однієї дівчини: «Моя вчителька зробила все можливе, що я не любили української мови.» Ще мене засмутило, що слухачами курсів були лише люди похилого віку і я не розумію чому цим не цікавляться учні діти та їхні батьки.

Волонтери роблять дуже важливу справу, дають можливість чути та вдосконалювати знання рідної мови. Мені школа, що цього хоче така мала кількість людей.

Волонтери привезли на східну Україну українську книжку, адже жителі східних областей ніколи не читали сучасну українську літературу. Я думаю, що якщо кожен усвідомить важливість мови, якщо ми правильно говоритимемо українською, будемо читати та популяризувати українську літературу, то зможемо краще розуміти один одного»

Рум’яна Анастасія , учениця 6 класу (Фільм «Мова»)

Ірина Янішевська

Кiлькiсть переглядiв: 126

Коментарi