З Україною в серці

Життя тобі, моя багатостраждальна Україно!

/Files/images/майдан.jpg

Життя тобі, моя багатостраждальна Україно!

Все частіше і частіше на душу навертається той жах, який бурхливою хвилею накрив нашу країну однієї ночі... Розгін Майдану... Два слова.. Два маленьких слівця, що розривають на шматки серце, видобуваючи із нього щем і відчай…Хочеться кричати... Хто ти? Хто ти, той, хто змушує мене просинатися посеред ночі у сльозах... Той, хто змушує здригатися при кожному звуку телефонного дзвінка... Той, хто примушує серце битися частіше від отриманої, спожитої інформації... Страх? Розпач? Біль? ...Хто ти?

Пройшов рік.. Усього-на-всього рік... А в той момент він здавався вічністю.. І кожен вірив.. Кожен переживав і, затамувавши подих, стежив за новинами.. Ті хлопці, які гинули щовечора.. Почергово… Один за одним.. Вони стали синами усього українського народу. Біль їхніх матерів став болем усіх українців, болем кожного, моїм болем.

Кажуть, що коли страшно, варто просто заплющити очі.. Скільки людей у той вечір заплющили очі.. Та і я теж.. Однак легше не стало... Це був страх, викликаний душевними переживаннями, осмисленням того, що відбувається, а не просто страх побаченого...

Ти заплющуєш очі, а перед тобою закривавлене обличчя зовсім юного хлопця...Душу затоплюють сльози…Невимовно болить... Та чи біль це? Мабуть, просто жаль.. Він проникає у твоє серце… Заповнює простір між молекулами твоїх думок... Ти дивишся на цього юнака широко розплющеними очима.. Хочеш побачити, що у нього на душі.. А там, замість очікуваного страху, бачиш мужність, силу, незламність.. І у тебе в думках постає одне єдине запитання: чи маєш право зламатися? Ні, не маєш...Треба згуртувати силу, вигострити волю – і подарувати підтримку, подарувати часточку душі для кожного героя…

Мимоволі згадуєш 2013 рік. Початок Євромайдану… Всі люди прагнули почути із екранів телевізорів, що Україна – це Європа. А мали вдовольнитись лише обіцянками президента… Вони втомилися... Втомилися вірити словам, які не підтверджуються діями, втомилися слухати порожні репліки та й просто втомилися від брехні.. Кожен прагнув змін, прагнув кращого життя... Питання: скільки можна терпіти, постало в думках чи не в кожної людини.. І зрозуміли, що проблеми ллються через край, чаша терпіння переповнена... Євроінтеграція – це чергове прагнення людей, чи не найголовніша складова кращого життя... І тут знову лише порожні обіцянки… Це стало основною причиною обурення.. Стало межею, яка поділила світ на «до» і «після». Змінивши людське життя, пересіяла і самих людей.

Біль, сльози, розпач, але водночас – мужність, незламність, сміливість, патріотичність, віра –почуття, що живили душу... Впродовж цього відрізка часу кожен до найменшої частинки, найменшого атома відчув себе українцем.. Кожен почав пишатися цим.. Це не проявлялося у жовто-синіх стягах, у промовах чи віршах, присвячених Україні.. Це линуло з душі... Це було щиро, невимушено... Почуття переросло у мужність, боротьбу, героїчність. Багато людей віддало своє життя за те, щоб Україна стала кращою, за те, щоб жити краще на Богом дарованій землі... Але де воно, це краще життя?

Душу сковує смута.. Хто скаже, за що віддали своє юне життя ці хлопці? За що терпіли страшні муки?

Дивлюсь на схід...І стримати себе не в силі…Сльози котяться по обличчі... Бурхливі струмочки стікають по щоках... Невже це і є те, за що ми боролися? Невже це те, на що заслуговуєм?

Ні... Ні…Не вірю… Не можу дозволити повірити… Не так все мало бути.. Але лише від нас залежить, що буде далі.. Від нас, бо ми ж то куємо своє щастя. Від нас залежить, чи буде вільною Батьківщина, чи пам'ятатиме вона своїх Героїв.. Ми повинні бути мужніми, сміливими і впевненими у своїй перемозі... Бо з нами Бог, і з нами Україна...

Історія...Усе людське існування закуто в цьому слові: історія світу, нації, держави, історія твого життя Не знаєш, коли обірветься нитка життя, але розумієш, що маєш діяти, бо живеш.

На жаль, ті відчайдухи, що увійшли в історію як Небесна Сотня, мусили померти для досягнення своєї мети.. Ми маємо шанувати їхню пам'ять.. Маємо продовжити їхню велику і благородну місію..

Схиляєш голову... Втираєш сльози.. І молишся Богу за тих, хто зараз на сході, за тих, хто помер на майдані, в АТО, за свою стражденну Україну, за її світле майбутнє... І, зібравши усі свої сили, даєш собі тверду обіцянку, що зробиш все, що залежить від тебе для майбутнього твоєї держави...

/Files/images/герої.png

Пам'яті Героїв Майдану присвячується...

Автор: Вікторія Семенина

Кiлькiсть переглядiв: 39

Коментарi