Улюблені свята поряд


«Як умру, то поховайте…»

22 травня – важлива дата для кожного українця. У цей день прах Тараса Григоровича Шевченка, згідно з його заповітом, було перепоховано в Україні.

Тяжкою була для Тараса Григоровича зима 1861 року. Перебуваючи далеко від батьківщини, в Санкт-Петербурзі, він все частіше хворів, усе більше відчував свою самотність. 9 березня, в день народження поета, до нього завітало кілька знайомих. В розмові з близьким другом художником Григорiєм Честахiвським поет висловив бажання, щоб в разі смерті, яку він передчував, поховали його в Каневі. Вранці 10 березня Тараса Григоровича не стало.

Поховали Т.Г.Шевченка 13 березня, у Петербурзі, на Смоленському кладовищі на кошти друзів. Понад дві тисячі чоловік йшли за домовиною Кобзаря: студенти університету, слухачі Академії мистецтв, письменники, художники i просто читачі й шанувальники.

Лише у квітні 1861 року, після того, як 58 днів прах Т. Г. Шевченка знаходився в Петербурзі, царський уряд, нарештi, дозволив перевезти його в Україну. 8 травня 1861 року домовина була викопана, перенесена через увесь Петербург до Московського (Миколаївського) вокзалу і залізницею перевезена до Москви. I рушила вона через всю Росію з півночі на південь: де потягом, де кіньми, де пароплавом, а де i просто на руках – до Канева, саме там мріяв оселитися поет i дожити свого Богом визначеного віку. Перевезення домовини тривало 14 діб, але поет таки зміг знайти вічний спокій саме там, де хотів.

У травні минулого року мені випала надзвичайно щаслива нагода подорожувати місцями, де волею історії залишив свої сліди Кобзар. Я відвідала і Моринці, і Шевченкове (колись - Кирилівка), та найбільше пишаюсь тим, що побувала на могилі Великого поета, мала змогу помолитись за нього, за його душу. Побувавши в Каневі, зрозуміла, чому саме цю місцину обрав Тарас Григорович, вирішуючи, де хоче бути похованим. Шкода, що не маю жодної фотографії звідти, але це можна пояснити – у вирі емоцій мені було не до фото. Найбільше цікавило те, який же краєвид розгортається перед могилою Шевченка, чи дійсно бачить він так натхненно змальовані «і Дніпро, і кручі»… Довго не могла оглянутись, оскільки переповнювали мене ті емоції, визначити які зараз неможливо: це було щось між інтригуючою зацікавленістю та страхом втратити дар мови від небаченої краси…Змушена визнати, видовище варте того, аби пережити ці почуття. Я дивилась на дивовижну картину, яка виникла перед моїми очима, а в голові щоразу крутились рядки:

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий…

І справді, все було, немов намальоване на замовлення, та що там, все було, як в самому легендарному «Заповіті».

Напевне, виникає цілком логічне питання: для чого я зробила цей ліричний відступ? Річ в тому, що завдяки відвідинам Канева, я зрозуміла багато важливого. Адже перепоховання праху Тараса Григоровича – це не просто виконання прохання поета, це значно більше. Не можна порівнювати із простою послугою те, що варто піднести до набагато вищого рівня – рівня державного, ба навіть духовного. Чому державного? Вище згадувалось, який великий шлях подолала Шевченкова домовина під час свого перевезення. Вона немовби об’єднувала Україну, а, залишаючи свій слід, лікувала завдані їй рани.

А чому духовного? А це вже справа набагато вища… З чим можна порівняти відчуття поетової душі, коли вона знаходить спокій на рідній землі, у рідному місці? Я б порівняла це з рослинкою, яка може прижитися і прорости лише за цих умов, лише у цьому ґрунті. Скільки б не намагались ви додати їй добрив, змінити умови для існування, покращити їх, все одно ця рослина не буде почувати себе так комфортно ніде, якщо не там, де їй судилося рости. І нехай та земля буде не такою добре обробленою, а самі умови не надто сприятливими, проте це буде те місце, яке для неї найкраще, найрідніше, а головне – найбажаніше.

Саме тому перепоховання Тараса Григоровича Шевченка я називаю таким великим ділом. Виконавши його заповіт, ми зробили найменше, що могли, аби віддячити поету; проте для вільної, гордої, поетичної української душі – це велика послуга, це допомога їй у знаходженні вічного спокою.

Марія Завербна
Кiлькiсть переглядiв: 105

Коментарi

  • Марія Завербна

    2013-10-16 00:51:22

    Сan you imagine how nice I am feeling now? I want to say you a huge THANK, because all your plesent words make feel like I work not in vain, I bring benefits to people. And this is the best prise to me - to realize that somebody understand me!!! But...where are all of you from?... and why do you write here in English?...

  • Jagannath

    2013-08-15 02:17:25

    We've arirevd at the end of the line and I have what I need!...

  • Cida

    2013-08-13 13:50:59

    That kind of thniinkg shows you're on top of your game...

  • Lean

    2013-08-06 11:18:02

    Now we know who the seinbsle one is here. Great post!...