Тоді їм потрібен був хліб, а сьогодні – молитва

2019-11-22

Остання субота листопада стала для українців днем скорботи, і уже який рік поспіль, ми запалюємо свічку на вікні, зі словами молитви на устах, за душі тих, хто був невинно страчений, розп’ятий на хресті безжальної сталінської влади. 1932-33 роки залишились чорними сторінками в історії українського народу, української нації. Кожен із нас, так чи інакше, «перечитує» ці сторінки і переживає біль, котрий зберігається в пам'яті десятків поколінь.

Усі ми знаємо, як важливо донести до молодого покоління пам'ять про загубленні душі невинних людей, незаслужено приречених на жахливу смерть. Голод – страшний вирок для 11 млн. українців. Він пройшов територією України, залишаючи після себе німі села, міста, зруйновані хати, на місці яких лиш височіли братські могили. Тоді їм потрібен був хліб, а зараз їм потрібна молитва, аби бодай на мить заглушити біль Голодомору у душах українців.

У п'ятницю, 22 листопада, у Зборівській гімназії прозвучала спільна молитва, в пам'ять про цю жахливу подію, котра ніколи не покине серця наших громадян. Ми пам’ятаємо жертву усіх, хто помер страшною смертю. Згадючи цю страшну трагедію, наші серця завмирають, омиваючись гіркими слізьми, адже уже вісімдесят шість років немислимий тягар втрати живе у наших душах, тягар, який став символом незламності нашої нації.