Поетична кав'ярня

Парфуми осені присутні в твоїй долі,

І в коридорі не потрібні парасолі.

Ти не міняєш зношене взуття.

Ти мрієш про затишний вечір.

І навіть в найсильніші холоднечі,

Щоб було тепло не від батарей.

І скажеш їй: «Ти моя планетарна»

Вона така своя, така прегарна.

З усмішкою на тисячі карат.

Ви робите на килимі пікнік,

Хвилини щастя ще тоді засік.

На жаль, години так і не було.

Ви читали однакові книги,

Ти думав не буде криги,

Що пливе з океану бід.

Кохання – ілюзія,

​Щастя – поезія.

Ти – утопія дивних видінь.

Автор: Світлана Постоловська

Коментарi