ПОЕТИЧНА КАВ'ЯРНЯ

ВСЗ

(Присвячую Небесній Сотні)

Вчора ходили по вулиці,

разом творили Майдан,

Сьогодні до Бога десь туляться:

«Отче, який в Тебе план?»

Завтра, під Волновахою буде розбитий «наш брат»,

кате, вже пекло дивується, чуючи гуркіт гармат!

Вчора в Тернополі, Зборові

відкрились штаби́ «регіонів»

Сьогодні на наші голови

суміш куль та прокльонів.

Завтра по телевізору виступлять знов президенти,

життя у прірву котится, а в них свої аргументи.

Вчора йому на згадку

купили яхту й літак

Сьогодні - у Путіна «хатка»

становище - «мультижебрак».

Завтра сконає в Ростові або у широкім Сибірі,

напишуть підручники нові: «він Крим обіцяв Росії».

Вчора по всіх каналах

їхні бандити й менти,

Сьогодні - всі ці «актори», в котре,

кордон перейшли.

Завтра в Чечні референдум,

приєднано буде Кубань,

поїде «Гумвой» український в Іркутськ, Читу, Астраха́нь.

Вчора – тирана скидали,

в Харкові Ленін – «помер»,

Сьогодні – орду спиняєм,

що вилізла з власних печер.

Завтра – зрівняє трактор

з землею стіни Кремля,

туристам казатимуть скромно: «Там жив колись Сатана».

Вчора, Сьогодні , Завтра – забудемо «дикого брата»,

що десь там, по той бік грат,

поставимо всі автомата,

І скажем тепер лиш:

«Людина Людині – Брат»!

МИКОЛА СУХОРИБКО

У вічність... Замріяно

Моє льодяне серце більше не б'ється в такт

Із твоїми надуманими реаліями

Не чекай укотре весни, не проси повернути

Назад.. Не питай даремно: «А мить?»

Мій утомлений черговими спробами докричатися

Голос затих між обвалинами

Двох забутих людьми планет.. Де в ядрі зберігається…

Пам'ять

Де хтось та не ми

Метеори надривно гупають в оболонку душі

Де ховаються мрій моїх зародки

Тут кричи, не кричи… Їх буди не буди.. А до старту

Залишилось два ривки..

Мій утомлений марним шуканням зірок

Погляд зник в невідомості

І побачить востаннє спішиш те забуте

Лице

На зітхань мості

Кругом грудень розсипав своїх найчарівніших

снів фантастичні пелюстки

Де не глянь білі плями з життя, невідомість

Із душ двох молюсків

Що неначе літаючі подорожні до сонця карабкались

Тихо, опівночі

Й обпаливши обидва крила як Ікар, кораблі

Спрямували

До вічності.

Всесвіт все ж раз за разом сплітав не задумуючись

З ниток фенічки

Нам здалося б простішим сплетіння життів, якби люди

були наче фенікси

Хоч ніхто не казав, що життя має бути простим,

Без валунів й завалів

Воскресіння усіх неодмінно спіткає на останній

З незримих

Скрижалей...

І пройшовши усі надприродні шляхи й фантастичні

сточивши забрала

Я найбільшу із істин людського життя на планеті Спокою

Пізнала

Й схоронивши останки надуманих вечером слів й

неприродніх статистик

Прямувала б у вічність… Замріяно…

Тихо…

Тихо…

ВІКТОРІЯ СЕМЕНИНА

Коментарi