Актуальності на хвості сороки

Самостійність: коли вона приходить?

Прочитавши тему статті, можна подумати, що занадто вже вона масштабна як на питання, для розглядання якого потрібно набагато більше місця та часу. Проте я порушила цю тему не випадково. Річ у тому, що 13 грудня увесь світ святкує День дитячого радіо- та телебачення. Звичайно, це значною мірою стосується і редколегії «Журавлика». Адже ми, хоч і початківці, але все ж таки журналісти. І тут виникає питання, співзвучне із назвою статті: чи достатньо ми самостійні, щоб так себе називати?

Тут варто зазначити, що покликання приходить до кожної людини в різному віці. Особисто я починала з поезії, нехай примітивної, але улюбленої. Це хобі (якщо її можна так назвати) з’явилось у мене приблизно у віці 8 років. Звісно ж, я усвідомлюю, що мої перші вірші були зовсім недосконалими, та це стало лише початком того захоплення, яке зараз я можу сміливо назвати невід’ємною частиною свого життя. Згодом я зацікавилась прозою і настільки, що зараз не можу точно сказати, що мені більше подобається.

Та для деяких людей усвідомлення потреби писати приходить значно пізніше, і це теж дуже добре. Бо, проживши та переживши значно більше, вони пишуть надзвичайно глибокі та експресивні твори. Яскравим прикладом є Тарас Шевченко, чия творча багатогранність виявлялася як у поезії, так і в живописі. До речі, Іван Сошенко, його друг, казав, що якби Тарас Григорович покинув поезію, то з нього вийшов би набагато кращий живописець. І головне не те, що за освітою він був саме художником, важливо, що дар поета він все ж відкрив у собі, а його твори справді є неоціненним скарбом для української літератури та історії.

Тож, як ви вже зрозуміли, мова йде про творчу самостійність, яку ще можна назвати готовністю до праці з великою кількістю людей., тому що саме на цьому базується робота журналіста. Зараз на екрані, а також із радіоприймачів нам неодноразово доводиться бачити дітей або чути їх голос. Як на мене, це зовсім не дивно. Якщо вірити психологам, ці юні журналісти є ще більшим скарбом для радіо- чи телебачення, оскільки ще не страждають тією великою кількістю комплексів, які не дають спокою дорослим. Вони є набагато розкутішими та природнішими, чим і приваблюють глядачів значно більше, ніж їхні дорослі колеги.

Отже, якщо на початку статті ви не могли зрозуміти, як взагалі такий день називають святом, то тепер, сподіваюся, змінили свою думку. 13-го грудня професійне свято у тих дітей, до яких творча самостійність прийшла раніше, ніж до їх ровесників. Подумайте, можливо такі є серед ваших друзів та обов’язково привітайте їх, адже не виключено, що в майбутньому, коли вони досягнуть вершини слави, ви будете казати: «А я ж навчався із ним в одній школі!»

Марія Завербна, учениця 10 класу

Коментарi