Великі люди у малому світі

Композитор, музикант, співак...Герой України (посмертно)

Володимир Михайлович Івасюк
(04.03.1949–22.05.1979) — видатний український композитор і поет, один із
основоположників української естрадної музики. Є автором ста семи пісень («Батьківщино моя», «Відлуння твоїх кроків», «День з тобою», «Червона
рута» та ін.), п’ятдесяти трьох інструментальних творів, музики до двох
спектаклів. Був професійним медиком та скрипалем. Чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Мав художній талант, був неординарним живописцем. Також захоплювався фотографією та кінозйомкою.

Коли Володі було 10 років, його ім'я вже гриміло на весь рідний Кицмань, в 15-ть - його популярність одержала чернівецьку прописку, в 20 років про нього говорила вже вся Україна, а ще рік по тому його прийняла Москва. «Червона рута» була визнана кращою піснею 1971-го, а «Водограй» - 1972 років. При Чернівецькій філармонії з'явився вокально-інструментальний ансамбль «Червона рута». У колектив прийшла випускниця музучилища Софія Ротару. Пісні двадцятип'ятирічного Івасюка вперше представляли Україну на фестивалі у Сопоті, і студент Львівської консерваторії став одним із найбільш популярних композиторів у країні.

Його батько, Михайло Івасюк, дуже любив рідний край.

Він до нестями був закоханий у поезію Тараса Шевченка та Лесі Українки. Колись написав у щоденнику: «Я ношу Тараса в грудях з дитинства. Все життя молюсь до нього, бо він є творець мого світу. Люблю те, що любив Шевченко, ненавиджу те, що ненавидів Шевченко. Нічого іншого не знаю і знати не хочу». А студенти філологічного факультету, добре вивчивши непідкупний характер справедливого, але часом надто суворого доцента Івасюка, знали-таки, чим до нього підлеститись на іспиті. Їх завжди рятувало глибоке знання Лесиної творчості.

Усе своє життя, навіть у сталінських таборах, багато читав, причому різними мовами і в оригіналі (польською, французькою, німецькою). І все життя, книжка за книжкою, збирав і зібрав розкішну бібліотеку, яку потім заповів музеєві сина. На схилі віку письменник опублікував повість «Монолог перед обличчям сина», якій належить особливе місце серед численних історико-біографічних творів минулого десятиріччя, бо то не просто повість-біографія, то повість-реквієм, пронизана щемливою батьківською любов'ю, як і поетичний цикл «Елегії для сина» та поема «Привиди».Після смерті Михайла Григоровича його іменем названа Чернівецька універсальна наукова бібліотека, в архівах якої він працював, по крихті збираючи цінну інформацію не один рік життя.

18 травня 1979 року тіло Володимира Івасюка знайшли у військовій зоні Брюховецького лісу недалеко від Львова.

Ховали Володю 22 травня, в день, коли прах Великого Тараса перевезли на Україну. Дубову труну, прибрану гілками калини і вишитим рушником, люди відмовилися класти на автомобіль й на раменах несли від оселі до самого Личаківського цвинтаря. Це була небачена на ті роки процесія, це була непокора владі, адміністрації, судовим оманам. Про час і місце похорону ніде не повідомлялося. Некролог з’явився лише в одній газеті, яка виходила малим накладом — у «Львівському залізничнику». У ВУЗах призначили саме цього дня комсомольські збори з обов’язковою явкою. Були дані вказівки під загрозою виключення чи звільнення з роботи не йти на похорон. Але жодної квітки у Львові було не знайти, усі вони там — для Володі, останні живі квіти його останньої весни.

Автор: Світлана Постоловська

Коментарi