Поетична кав'ярня

Ким би вони не були...

«А ти моєю навіки залишися»,

Ти написав мені у п’ятому листі,

І ми удвох в квартирці обжилися,

У Києві у новобудовах, десь на об’їзні.

Ми пили чай з лимоном вечорами,

А ти читав для мене Гете і Гюго,

До нас приходили поважні пани й дами,

Ти був мій Майстер, я твоя Марго.

Ти все читав, а я задумано писала,

Ті вірші, які завжди так любив,

Я лиш тебе по-справжньому кохала,

Ти лиш мене усе життя хотів.

Ішли роки, минали бурі за дверима,

Не раз гриміли в вікнах злісні голоси.

«Ти поруч будь» - ось все, що я просила,

А ти лиш шепотів: «Це ти не йди.»

І ми удвох тепер лишились знову,

Вже діти розійшлись давно у світ,

Щовечора ти починав розмову,

Про щастя пережитих нами літ.

Я все життя тобі подарувала,

А ти як міг віддячився мені,

Нас доля щастям навіки об’єднала,

Щоби пройшли весь шлях рука в руці.

Автор: Надія Якубець

Коментарi