Поетична кав'ярня

Мене заспокоїть лиш твій баритон, твій ніжний і мужній голос...

Твій до нескінченності рідний тон, перед яким стиха мегаполіс

Я здалеку чую твій басертгорн, присутня твоя ще й атлетика.

Стихають повільно і звуки валторн, спиняє свій голос Полетика.

Впізнаю тебе в будь-якім амплуа, на вищому ж рівні твоя адаптація,

Бо видасть мені все усмішка твоя, вона ж тебе справжнього інтеграція.

На тебе ще вкаже і твій амулет, докаже твою автентичність.

Уява малює мені твій портрет, і вкотре укаже на ідентичність.

Згадаю останнє лібрето твоє, що пам'ять відтворить незримо.

Бо амфору спокою передає для моєї душі твоя рима.

А авангардний твій автотип буде не що інше, як альтер его.

Дуже заплутаний, мабуть, тип твого а капіте, сердего.

Чи ввійду в твою абідоську скрижаль? Чи лакмус душі, може, стане червоним?

Я цього не знаю ще поки, на жаль...

дізнаюся лиш на останнім з перонів…

Вікторія Семенина

Коментарi