Поетична кав'ярня

Ходила яблуня і стукала у вікна...

Стояла ніч холодна, не привітна,

Хоча давно настала тут весна.

Ходила яблуня і стукала у вікна,

Неначе дівчина, що стукає в серця.

Їй душу розриває чорна туга,

Куди не кинься — всюди пустота.

Якась, немов невидима недуга

Украла в неї сенс всього життя.

І де тепер шукати прихистку, надії?

Куди сховати біль печальних днів?

Якщо усі сподіванки святії

Залишились лиш в пам'яті віків.

Куди не підійде— усюди темно.

І хтось мовчить, хтось штори поправля

Та їй здавалося, що все це недаремно:

" Достукаюся! Це ж моя Земля.

Тут мої люди прокидаються щоранку

І слухають мелодії весни.

Іще відсуне темну хтось фіранку,

Іще ж промовить тихо:" ти входи".

І я втомлено і злякано прилину

До мужнього юначого плеча,

А далі пошукаємо причину

Та істину людського каяття.

А потім ми, забувши про години,

Проблеми світу, серця, забуття,

Неначе на весь світ одні-єдині

Проллємо істину потоком у серця.

Відкривши правду вдвох

Понесемо у світ.

У неї вбрав нас Бог

Як яблуню у цвіт"

ВІКТОРІЯ СЕМЕНИНА

Коментарi