Поетична кав'ярня

Блакитна троянда

Ти закриває очі і бачиш перед собою прекрасні картини. Це як візерунки на вікні морозного ранку. Здається, що немає нічого певного, все якось невизначено, абстрактно. А далі доходиш висновку, що все наше життя - абстракція. У ньому теж немає нічого певного, вічного, незмінного... Все у світі мінливе й довічне... Те, що тільки вчора було для тебе сенсом життя, дарувало надію, сьогодні- немає жодного значення, розчаровує, засмучує.. Той, хто тільки вчора був другом, товаришем, кому ти довіряв свою душу, ба навіть життя, з ким ділився своїми проблемами, мріями, сподіваннями і думками, сьогодні— ніхто, розчаровує, засмучує, дарує самоту...
Знову закриваєш очі.. Що ти бачиш? Дорогу... Вічний шлях з камінням, горами, обривами, який ти маєш пройти не зважаючи ні на що, на жодні падіння, труднощі, перешкоди, ба навіть злети, бо за ними знову падіння... Боляче? Можливо трішки, але це немає ніякого значення, нікого це не хвилює.. Твої проблеми— лише твої...
Дорога... Вона дає змогу побути самому, подумати, можливо, піти на діалог з самим собою, з своєю душею, поговорити, зрозуміти себе.. Я люблю дорогу... Ти просто йдеш, забувши про свої проблеми, забувши всіх і все... Ти наодинці з собою... В такі моменти, ти можеш бути будь-де.. Твої можливості— безмежні, як не мають межі твої думки і фантазія.. Ти можеш бути в Африці з закоханим в тебе мулатом, який готовий зробити тебе царицею материка, можеш бути в Туреччині - султаною великого падишаха, улюбленою дружиною, заради якої він розпустить весь гарем, і якій присвятить життя, можеш бути дружиною репера і усі його пісні будуть тобі, лише для тебе.. Море.. І ти в обіймах красеня– солдата, який готовий захистити тебе від всіх і всього, однак не від самого себе... Та все одно, ти прагнутимеш одного — розуміння... Якщо вже не існує кохання, то хоча б прихильності, відданості, вірності... Ти розумієш, що якщо тебе ще раз зрадять, ти просто розчаруєшся у людях.. Захочеш на безлюдний острів— сама... Не потрібен тобі ні принц на білому коні, ні красень – солдат, ні падишах... Ти будеш лише сама.. Зі своїми думками.. Можливо,так буде навіть краще..
Знову заплющуєш очі... Ти бачиш великий океан, де немає берегів, немає меж і по якому не пливуть кораблі, а ти маєш його перепливти, не відаючи, що тебе чекає в кінці, не знаючи для чого. У тебе є мета, ціль, якої ти маєш досягти, і ти зробиш все, щоб таки перепливти його. Та чи перепливеш?.. Назустріч тобі великі скелі, сильний вітер і щохвилини, тобі здається, що ти потонеш, не випливеш, однак ти знову продовжуєш свій шлях.. А головне, ще тільки хвилину тому, біля тебе пливли люди, ті, кого ти називала друзями, а зараз вони кудись зникли, так наче їх і не було... Ти знову сама... Вже вкотре ти залишаєшся одна... А що ж буде далі?
Знову закриті очі... Темрява, ти нічого не бачиш.. Невже це кінець? Та ні, це лише черговий обрив у твоєму житті.. Так хочеться спокою, залишитися самому.. А навколо тебе люди.. Та їх наче нема.. Вони не розуміють тебе, вони лише хочуть, щоб ти їх розуміла.. Ти намагаєшся, докладаєш всіх зусиль, та марно, якби хоч хтось сказав, що йому потрібно, чого він хоче.. Ти б зрозуміла, однак всі мовчать... Стараєшся сказати, що потрібно тобі.. Знову мовчання... Пробуєш ще раз.. Марно.. І ти просто йдеш... В сад... Там навкруги троянди.. Вони різних кольорів: червоні, рожеві, білі,жовті, сині, зелені, помаранчеві.Різних відтінків та кольорів.. Не вистачає лише одного - блакитного, кольору неба... І ти ідеш, ідеш... Дійшовши до прекрасної гойдалки, зупиняєшся.. А далі? Сльози? Ні.. Лише тиша і чергова самотність...
Знову заплющуєш очі... Йдеш далі і далі по алеї через весь сад, минувши його, виходиш на скелясту рівнину... Твій шлях продовжується, ти ж знову сама... У тебе одна мета— троянда.. Не зважаєш на те, що потрібно вийти на високу гору.. Зубами хапаєшся за скелі.. І йдеш... Ось нарешті видно те, що ти шукаєш, а, може, і ні... Вас розділяє лише 6 км гори... І ти продовжуєш свою ходу... Йдеш далі і далі.. Все вище і вище... Відчуваєш шалену втому, хочеться просто сісти і сидіти, нікуди не йти... Але ж там, на горі, та троянда, яка подарує тобі щастя.. У тебе буде все, як ти бажала.. І принц, і султан, друзі, розуміння... Ти підіймаєшся і йдеш далі.... Нарешті ти досягаєш вершини, ще одна мить і троянда, так та сама блакитна троянда, буде в твоїх руках... Вона така красива, виграє барвами неба, випромінює тепло і надію.. Ти просто зараз вирвеш її і у тебе все буде так, як ти хочеш, повна надія на щасливе майбутнє... Ця одна маленька блакитна троянда, яка росте за крок до обриву... Ти підходиш до неї.. Ще мить і вона буде в твоїх руках.. Ти таки зриваєш її....
Ти даєш крок вперед і заплющуєш очі.. Так, ще раз заплющуєш очі... Цього разу востаннє... Ти дійшла до своєї мети і показала гідний приклад своїм наступникам... Ти виконала мету свого життя і з легким серцем, щаслива, повна надії.. Залишила позаду своє минуле, людей, проблеми...Життя...

Вікторія Семенина

Коментарi