Екологія душі

Лірична сповідь

Кажуть, щасливі не дивляться на годинник. А на моєму без десяти. Ось уже другу кляту годину в гарячій ванні не в змозі відмити душу від ганебних гріхів. Коли мені говорять про любов, я хочу втекти та прошепотіти "вибач", адже мені нема чого сказати. І саме це гнітить . Чому я не можу полюбити? Я завжди була впевнена, що радість любові шалена, але страждання настільки болючі, що краще не любити зовсім. А минуле все ж не залишить тебе у спокої. Адже дуже важко забути того, хто дав тобі так багато, щоб пам'ятати. Я знаю, що ти будеш з ким потрібно і все буде добре. Сиджу вдома, а моя душа ходить слідом за тобою. А знаєш, я напишу книгу, в якій ти до мене повертаєшся. Бо я вже втомилась від цих вулиць, тут на кожному кроці перехожі ідуть, цілуються…
Але саме в хвилину відчаю і починає дути потрібний вітер.

Чекаєш свій автобус, а його немає. Від безвиході сідаєш в інший і бачиш, що вже під'їжджає твій. І так не тільки з автобусами.
Те почуття, що ти самотній, терзає щохвилини все з більшою силою. Свобода свободою, а тихо сидіти, обнімаючись, і бігати по вулицях, тримаючись за руки, хочеться більше. Ніяк не можу викинути його з голови. Я не спілкуюсь з ним півроку, але мені завжди є що сказати подругам. Його рука - як татова...
А мені би лише почути ці слова: "Дозволь бути в твоєму житті. Дозволь стати планами на твої весняні канікули."
З часом все проходить, забувається. Іноді зустрічаєш таких людей, що починаєш почувати себе людиною. Потрібно осмислити нарешті, що варто жити теперішнім, і всі болі, рани, тортури залишаться в минулому. Не слід втримувати того, хто йде від тебе, бо не прийде той, який йде до тебе. І я відпустила.
Прийшов...Мабуть, не той. Моменти, проведені з ним, унікальні. Та моє серце все ж таки вільне. Він дивився на мене так, що я ледь не мліла. Таких багато...Я знаю - вони пройшли, мов тіні, не зачепивши мого серця.
Коли забуваєш - здійснюється. Він повернувся, та я не повернусь.

Світлана Постоловська

Коментарi