Рубрика: "Поетична кав'ярня"

...

Ні, я не чула пострілів і не втрачала близьких мені людей .Я жила в маленькому містечку , яке не знало, що таке війна . Але згодом і мені довелося це пережити… Я відчула це не фізично ,а душевно і не одразу .

Війна - це не тільки воєнні дії та втрата рідних людей, це і душевні переживання ,які на все життя залишаються в твоєму серці. Всі думають ,що це не так важливо. Але вони помиляються, душевні втрати перенести не так легко . І хоч тобі, на щастя не доводилось переживати смерть рідних, всі вони зникли раз і назавжди з твого життя і більше ніколи не повернуться.

Я звичайна дівчина ,яка до 12 років жила в злагоді та мирі , ніколи не думавши ,що її життя може так кардинально змінитися.

Але прийшла осінь 2014 і мої батьки почали частіше дивитися новини ,не спати ночами, сваритися із своїми батьками . спочатку я нічого не розуміла ,не звертала уваги ,до останнього жила в своєму світі .

Незабаром вибори і питання : “А ви за кого будете голосувати ?” . На що я щиро відповідала: «За Україну!», а у відповідь ловила на собі погляди незадоволення. Я справді не розуміла ,що відбувається ,мені здавалося ,що це вже ось - ось закінчиться. Але ні! Це був лише початок .

Політичні навіювання вдома одні, в школі - інші. Мені нічого не залишалося ,як стати дволикою ,вдома казати ,що люблю і шаную Україну ,а бабусі з дідусем, друзям, вчителям – інше ,щоб не стати жертвою чуток.

Не зрозумійте мене не правильно ,але на той час я ненавиділа ці дві країни ,чути вже не могла про те, що відбувалося .Почалися додаткові політичні уроки ,метою яких була русифікація дітей і їх світосприйняття . А вдома повне пробудження національної свідомості батьків. Я просто стала жертвою цих двох “ненажерливих” політичних поглядів .Що далі ? Це повне позбавлення тебе праву вибору . Ти маєш йти на мітинг, присвячений річниці “російського “Криму! Всім байдуже, що ти думаєш, як ти сприймаєш цей світ. Ти повинен йти і слухати гімн, текст якого ти навіть не знаєш . Ти мусиш сидіти і терпляче слухати скарги вчителів на Україну і її владу. Чому я не можу висловитися? Звичайно я мала друзів і жила як звичайний підліток . Але там де починалася політика, закінчувалась наша дружба і взаєморозуміння. І я бачила, що повільно втрачаю друзів . Мені нічого не залишалось, як казати всім, що я така ж ,як вони. Було тяжко погоджуватися, коли звинувачували твою рідну країну.

Врешті-решт ,я зрозуміла ,що не можна соромитися своєї країни, припинила приховувати свої політичні погляди і мені було все одно, що подумають інші. Звичайно, справжні друзі любили мене, а не моє світосприйняття. Все було добре, я звикла .Але в один момент все моє життя зруйнувалось, мої плани та дорогі та рідні мені люди.

9 травня 2016. День Перемоги. Прекрасна погода. В місті концерти , атракціони, посмішки. Я йду з дорогою мені людиною додому, щаслива з морозивом в руці. Це був останній день, коли я була по-справжньому щасливою без тіні смутку в душі.

«Ми переїжджаємо!» І весь мій світ в один момент. В мене зник святковий настрій раз і назавжди. З тих пір мене переслідують тільки сльози і смуток . Мені хотілося втекти, аби тільки не покидати рідний дім і не втрачати рідну мені людину .Сиділи, плакали разом, усвідомлюючи ,що все скоро скінчиться. І від цього ставало ще гірше.

Останній місяць мого життя в рідному місті. Сварка з батьками . “Ти покарана!” Мені було неймовірно важко усвідомити ,що мої батьки були здатні позбавити мене останніх хвилин перебування з найдорожчим, що в мене є єдине, про що я могла думати - це як втекти з дому ,щоб провести залишок часу з друзями, як зробити ці дні насправді незабутніми і яскравішими . На жаль , я нічого не пригадую.

Поїзд на 11 годину. І я, майже не попрощавшись з рідними,рушаю в невідомому мені напрямку і все щастя ,посмішки та щирість лишається там.

Спочатку ти дуже швидко звикаєш до нового життя. Але згодом починаєш усвідомлювати ,що ти одна і всі довкола чужі для тебе і ніколи рідними не стануть. Тобі залишається жити тільки тими двома тижнями, коли ти приїжджаєш до свого міста , а впродовж сірих буднів терпіти самотність та смуток. І насправді, дуже важко усвідомити, що незнайомі тобі люди, можуть керувати долями багатьох, ні в чому невинних людей, кардинально змінюючи їх життя.

Рубрика: "Гімназійний щоденник"

23 та 24 березня у гімназії відбувся дводенний англомовний табір GLOWBE. На запрошення нашого волонтера містера Джерома Аллена відгукнулися 6 волонтерів Корпусу Миру, які приїхали з різних куточків України: Карла Фуентаз (Львівська обл), Емілі Ессі (Чернівецька обл.), Бріанка Каміл (Рівненська обл.), Кейтлін Прічард (Черкаська обл.), Раєн Вебнер (Львівська обл.) та Чак Зед (Чернівецька обл.).

Учасники табору відвідали цікаві семінари про здоровий спосіб життя, емоційну складову здоров'я та вчилися приймати та любити і себе, і людей навколо себе. Кожен відчув себе особливим. Емоційна хвиля переросла в цунамі вражень та спогадів, полонивши розум та серце кожного присутніх та наповнивши очі слізьми під час церемонії вручення сертифікатів та прощання з обіймами.

Учні гімназії мали чудову можливість зануритись в англомовне середовище, поспілкуватися з волонтерами та весело провести час.

Ірина Білогурська

Коментарi